Вибір відповідного ріжучого інструмента для кутової шліфувальної машини або верстата часто ставить у глухий кут як початківців, так і досвідчених майстрів. Різання бетону, цегли, керамічної плитки чи природного каменю потребує не лише певних навичок, а й правильного оснащення. Особливо гостро постає питання вибору між обладнанням для робіт із водяним охолодженням і без нього. Розуміння принципових відмінностей, закладених у конструкцію цих інструментів, дає змогу не тільки ефективно виконати завдання, а й суттєво подовжити термін служби як самого диска, так і електроінструмента, а також підвищити безпеку праці.
Основна різниця між дисками для різних типів різання полягає не в алмазному шарі, а в металевій основі — корпусі. Алмазний диск являє собою сталевий корпус, на краю якого методом пайки, лазерного або механічного зварювання закріплено сегментований ріжучий обід. Цей обід складається з металевої зв’язки (матриці) та алмазних зерен певної фракції й концентрації. Саме зв’язка відіграє ключову роль: вона має зношуватися з визначеною швидкістю, щоб під шаром сточених алмазів постійно з’являлися нові, гострі кристали.
Під час сухого різання виникає значне тертя, що призводить до швидкого нагрівання. Щоб сталевий корпус не перегрівався, не деформувався й не втрачав міцність, виробники застосовують два основні рішення. По-перше, у сегментах використовують м’якшу та більш тугоплавку зв’язку, часто з додаванням міді або срібла. По-друге, на корпусі роблять спеціальні прорізи (пази), які доходять майже до центру. Вони виконують функцію теплових компенсаторів, знімаючи напруження під час температурного розширення та запобігаючи можливому розриву диска. У разі мокрого різання перегрів компенсується постійною подачею води, що дає змогу виготовляти корпус більш цілісним, а зв’язку — твердішою та зносостійкішою.
Визначитися з типом необхідного інструмента допомагає чітке розуміння умов майбутньої роботи. Першим і головним питанням має бути не матеріал, а можливість організувати подачу води до ріжучої кромки. Багато сучасних кутових шліфмашин (болгарок) не мають патрубка для підключення води, а їхня конструкція не захищена від потрапляння вологи. Використання дисків для мокрого різання на такому інструменті категорично заборонене та небезпечне. І навпаки, застосування «сухих» дисків із водяним охолодженням можливе, але недоцільне, оскільки їхній ресурс витрачатиметься нераціонально.
Другим важливим аспектом є характер матеріалу. Для різання твердого граніту, керамограніту чи високоміцного залізобетону доцільніше використовувати мокрий метод. Він забезпечує чистий зріз без сколів, мінімізує утворення шкідливого пилу та значно зменшує навантаження на електродвигун інструмента. Водночас у польових умовах, під час демонтажних робіт або різання стін, де подача води неможлива чи небажана, доводиться застосовувати диски, розраховані на роботу без охолодження.
Основні параметри вибору можна узагальнити так:
Тип операції: для суцільного різання краще підходять диски з безперервною ріжучою кромкою, що забезпечують чистий зріз. Для роботи з армованим бетоном або асфальтом ефективнішими є сегментовані моделі, які краще відводять шлам і менше забиваються.
Діаметр і посадковий отвір: мають суворо відповідати характеристикам інструмента. Спроба встановити диск більшого діаметра є вкрай небезпечною.
Маркування та рекомендації виробника: на корпусі зазначається, для сухого (DRY) чи мокрого (WET) різання призначений диск, а також перелік рекомендованих матеріалів — бетон, цегла, камінь, асфальт.
Якість алмазного шару: вища концентрація та міцність алмазів зазвичай свідчать про більший ресурс, але й підвищують вартість диска. Для разових робіт підійде бюджетний варіант, для професійного використання — модель із твердосплавними алмазами.
Отже, універсального рішення не існує. Часто в арсеналі майстра має бути кілька спеціалізованих дисків: один — для швидкого грубого різання цегли на відкритому повітрі, інший — для точного та акуратного різання керамічної плитки з використанням охолодження.
Зачекайте, йде завантаження...
