Повитиця може оселитися поруч з будь-якими садовими або городніми рослинами, починаючи від квітів і закінчуючи огірками. Позбутися ж цього бур’яну важко, оскільки практично ніякі хімічні засоби на нього не діють. У боротьбі з такими рослинами допомагають виключно знання з біології.
Насіння цього бур’яну не втрачає схожості навіть після проходження через кишечник тварини. Щоб воно почало проростати, необхідна температура +18–20 градусів, досить висока вологість повітря і ґрунту, хороше освітлення. Коли з’являється паросток, він здійснює кругові рухи по поверхні ґрунту в пошуках харчування. Наткнувшись на стебло будь-якої зеленої рослини, паросток бур’яну обкручує його і утворює невеликі відростки-присоски, які проникають всередину тканини рослини. Якщо ж протягом 7–10 днів паросток повитиці не зможе знайти живої рослини, то він загине, оскільки ця бур’яниста ліана — яскраво виражений паразит, не пристосований до самостійного харчування.
Обвиваючи рослину і харчуючись за рахунок неї, повитиця росте і зацвітає приблизно в червні — липні. Через 2–3 тижні дозріває насіння. Цей бур’ян вражає конюшину, люцерну, картоплю, огірки, буряк, моркву і багато інших овочевих та декоративних рослин. Водночас він не чіпає гарбузові, пшеницю, соняшник.
Боротися з повитицею дуже складно. Кожна така рослина дає близько 25–30 тисяч насінин, а іноді їх кількість може доходити навіть до 140 тисяч. Тверда оболонка насіння дозволяє зберігати схожість до 10 років і більше. Крім того, повитиця чудово розмножується і частинками ліани.
Знімати паразитуючий бур’ян з рослини немає ніякого сенсу, оскільки, проникнувши в тканину рослини, бур’ян немов прилипає до нього. З будь-якого, навіть найменшого, шматочка повитиці знову утворюється новий батіг. Тому знищити цей бур’ян можна виключно разом з усією культурною рослиною.
Щоб захистити садові та городні рослини від повитиці, потрібно докладати максимум зусиль до виснаження запасу її насіння в ґрунті. Там, де спостерігається велика кількість бур’яну, всі рослини необхідно скосити до того, як повитиця зацвіте. Після цього скошену траву потрібно висушити і спалити на місці скошування. При цьому потрібно врахувати, що знищити необхідно не лише саме помітне джерело повитиці, а й всі культурні рослини на відстані 1–1,5 метра навколо.
Також корисно обробити заражені рослини гербіцидом «Раундап» або його аналогом. Після обробки гербіцидом загине не лише повитиця, а й самі рослини, які ви обробите. Знищивши рослини з паразитом, потрібно перекопати весь ґрунт на глибину 30 сантиметрів з оборотом пласта.
Не можна вносити як добриво свіжий гній. Використовуйте тільки перепрілий. Крім знищення повитиці на культурних рослинах, необхідно усунути і вогнища повитиці на узбіччях, які сусідять з ділянкою.
Також добре допомагає провокування раннього проростання повитиці, до посіву культурних рослин. Для цього потрібно навесні поливати землю і прикривати її прозорою плівкою, створюючи парниковий ефект. Коли ж з’являться паростки березки, їх необхідно знищити, перекопавши ділянку на 30 см глибиною з оборотом пласта.
Іноді в літературі з овочівництва радять застосовувати кухонну сіль для поліпшення смаку коренеплодів буряка, для боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами рослин. Причому дозування вказуються різні — від 1 чайної ложки до 1 кг на відро води. Поливати солоною водою радять цибулю, моркву, часник, томат. Але ці рекомендації не підтверджені спостереженнями і носять аматорський характер, а часто навіть шкідливі.
Справа в тому, що кухонна сіль містить натрій і хлор. Хлор, як відомо, шкідливий для багатьох рослин. Крім того, і хлор, і натрій витісняють з грунту іони кальцію. У результаті ґрунт запливає, погано пропускає воду, чим стимулюється ще більше накопичення солей. Елементи живлення переходять у недоступну для рослин форму, у них починається хлороз, вони засихають.
Замінити зернофураж повністю сіном, звичайно ж, можна, але ми б вам не рекомендували це робити, щоб не знизити різко надої. А щодо високопоживного сіна, то його отримують з такої трави, як бекманія. Це одна з рідкісних кормових рослин, яка витримує тривалий період затоплення. Бекманія відрізняється зимостійкістю і солевитривалістю настільки, що дає хороший урожай навіть на солончаках. Навесні ця трава рано йде в ріст, вона швидко відростає після скошування і формує ніжну отаву. При обробітку на перезволожених грунтах може зіграти роль осушувача, а в травостої тримається до 10 років. У 100 кг сіна з цієї трави міститься 65 кормових одиниць і майже 4 кг перетравного протеїну. Дає, як правило, два укоси.
Висівають бекманію навесні. А взагалі висівати цю траву можна аж до середини липня. Глибина загортання насіння 1–1,5 см, а норма висіву в чистому вигляді рядовим способом становить 10–12 кг на гектар, а на сотку — всього 100–120 г. При широкорядному ж посіві (50 см між рядками) на сотку потрібно тільки 80 г насіння.
Оскільки бекманія засолення не боїться, то її дуже зручно підживлювати мінеральними добривами. Так, на сотку зазвичай вносять 2 кг аммофоски.
Час дозрівання цибулі багато в чому залежить від погоди і коливається від початку липня до вересня. Основними сигналами готовності цибулі до збирання є: припинення утворення молодого листя, полягання стебла, а також їх пожовтіння і підсихання, шийка стає м’якою і тоншає, цибулини набувають характерного забарвлення. Затягувати з прибиранням не можна, інакше у рослин може початися повторне відростання коренів. Така цибуля буде зберігатися набагато гірше.
У липні, коли цибулини починають дозрівати, поливи спочатку скорочують, а потім за 20–25 днів до збирання взагалі припиняють. Правда, якщо літо дуже спекотне й сухе, рослини можна зрідка поливати, щоб уникнути в’янення і затримки росту цибулин. Коли цибулини досягнуть середнього розміру, їх потрібно поступово звільняти від нагорнутого на них шару землі. Це робиться для того, щоб вони краще прогрівалися сонцем, росли більшими і швидше дозрівали.
Якщо цибуля не встигла дозріти, її дозарюють. Для цього обрізають листя на 2–3 сантиметри вище шийки і кладуть в сухе тепле місце. Дуже корисна сонячна сушка протягом 7–10 діб. Деякі городники листя не обрізають, так як при дозарюванні відбувається відтік поживних речовин з листя у цибулину і вона збільшується в розмірах. Це вірно, але одночасно в цибулину проникають і патогени. Особливо небезпечно, якщо листя цибулі вражене пероноспорозом (несправжньою борошнистою росою), тому краще їх обрізати. У достиглої цибулі-ріпки повинна бути тонка суха шийка і кілька сухих лусок. Цибулини з товстою шийкою, які знову почали рости і утворили нові корені, для зберігання непридні.
Зачекайте, йде завантаження...
