Відповідно до статті 45 Конституції кожен, хто працює, має право на відпочинок, а стаття 2 КЗпП гласить: право на відпочинок, відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, належить до основних трудових прав працівників.
Міжнародні норми з питань праці і українське трудове законодавство забороняють заміну мінімальної щорічної відпустки грошовою компенсацією.
Статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці №132 про оплачувані відпустки (переглянутої в 1970 році), ратифікованої Україною відповідно до Закону України від 29.05.2001 р. №2481-III, передбачено, що угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином відповідно до національних умов визнаються недійсними або забороняються.
Статтею 2 Закону України «Про відпустки» (далі Закон) установлено заборону заміни відпустки грошовою компенсацією.
Виплата грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки передбачена у разі звільнення та за бажанням працівника у разі використання ним не менше ніж 24 календарних днів щорічної та додаткових відпусток. Решта днів відпустки може замінюватися грошовою компенсацією.
Спосіб використання обов»язкових 24 календарних днів щорічної відпустки для виплати грошової компенсації за решту днів відпустки значення не має. Така відпустка може бути використана працівником одразу чи з поділом її на частини відповідно до вимог статті 12 Закону.
Статтею 80 КЗпП забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом робочого року працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами.
Крім цього, чинним законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право працівника на щорічну додаткову відпустку за роботу у шкідливих і важких умовах праці, за особливий характер праці та додаткову соціальну відпустку працівникам, які мають дітей. Тому, якщо працівник з якихось об»активних причин не скористався цим правом і не використав цієї відпустки за минулий рік або кілька попередніх років, то він має право використати її або отримати грошову компенсацію (у разі звільнення або за його бажанням за умови, що використав не менше ніж 24 календарних днів щорічної та додаткових відпусток).
Хочу звернути увагу на те, що статтею 16² Закону України «Про відпустки» передбачено право учасників бойових дій, інвалідів війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Види щорічних відпусток визначені п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки». До них належать: щорічна основна відпустка (стаття 6 Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці (стаття 7), додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни визначена ст. 16² Закону та не належить до виду щорічних відпусток, дана відпустка є пільгою, гарантованою державою.
Оскільки дана відпустка не належить до виду щорічних відпусток, то на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток щодо поділу на частини, перенесення на інший період, виплата грошової компенсації в разі звільнення тощо.
Додаткова відпустка, передбачена ст.16² Закону, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз упродовж календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни.
Зачекайте, йде завантаження...
