Перша письмова згадка про літописну Лтаву знайдена на сторінках Іпатієвського списку «Повісті минулих літ» 1174 року. Саме від цієї дати було прийнято розпочинати відлік «віку» Полтави до 1999 року. У 1974 році вперше урочисто було відзначено 800-річчя Полтаві. Але місто виникло значно раніше за час згадки про нього у літопису. Пізніші археологічні дослідження простежили безперервне проживання людей у Полтаві аж до рубежу VIII—IX ст.
Засноване слов'янами-сіверянами у IX ст. укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Х-ХІІІ ст., поселенням XIV, XV віків. Розкопки, проведені в історичному центрі Полтави вченими Обласного центру археології управління культури Полтавської облдержадміністрації (Соборний майдан, вул. Спаська, Першотравневий проспект), виявили ділянки міської забудови, вулиці, житло, господарські і виробничі приміщення давніх полтавців. Ці наукові свідчення стали фундаментом офіційного визнання 1100-літнього віку Полтави у 1999 році. Тож нині офіційним часом заснування Полтави вважається 899 рік.
У ХІ-XVII ст. Полтава існувала на порубіжжі між Руссю і Диким Полем кочівників, згодом — між Великим Князівством Литовським і Золотою Ордою, між Річчю Посполитою і Московським царством. Прикордонні умови життя України, постійні взаємозапозичення і міжетнічні зіткнення спричинили до формування особливої верстви місцевого населення — козацтва, яке й визначало історію укріпленого форпосту на Ворсклі упродовж XVI-XVIII ст. У численних війнах місто зазнавало неодноразових руйнувань, але постійно відроджувалося. Історичний документ 1641 р. вперше засвідчив існування Полтави як міського центру.
Очолена козацтвом всенародна Визвольна війна проти Польщі перетворила Полтаву понад 350 років тому на військово-адміністративний центр Полтавського полку в складі Гетьманської України (з 1648 до 1775 р.). У загальному соціально-політичному піднесенні Лівобережжя Дніпра того часу Полтава вирізнялася побудовою Хрестовоздвиженського монастиря, появою визначних творів козацького літописання С. Величка і Г. Грабянки, поезій І. Величковського. Полтавський полковник М. Пушкар 1657—1658 рр. відзначився невдалою спробою перетворення міста на центр визвольної боротьби народу проти його гноблення багатіючою козацькою старшиною. В соціальному конфлікті козацької верхівки з простим народом Полтава пройшла шлях Руїни, що підготувало їй на початку XVIII ст. особливу роль не тільки у вітчизняній, а й у світовій історії.
Коли багатовекторні європейські інтереси перетнулися у Північній війні Росії зі Швецією в Україні і остання, в особі гетьмана І. Мазепи, отримала історичний шанс досягти самовизначення в окремій державі, саме під Полтавою було підірвано союзні плани І.Мазепи та Карла XII. Населення міста підтримало російський гарнізон під командуванням полковника О. Келіна. На 3 місяці вони скували шведську армію, яка втратила на валах і бастіонах невеличкої козацької фортеці кращі свої сили. Цим для армії Петра І було створено передумови перемоги над військами Карла XII та І.Мазепи. Майже 300 років тому Полтавська битва стала поворотною в тогочасній європейській історії, на два століття визначивши подальшу долю України.
До поч. XIX ст. Полтаву завдяки пам'ятній битві, відвідали цариця Катерина II, полководці О.Суворов, М.Кутузов, відомі мандрівники. Маленьке містечко з чепурними побіленими будиночками, козацькими храмами залишилося на віки в анналах подорожніх записів.
Полтава. 1850 рік
У 1802 р. 8-тисячне місто стало губернським центром. У зв'язку зі 100-річним ювілеєм Полтавської битви столиця губернії почала забудовуватися кращими зодчими як «малий Петербург». Відтоді сучасна Полтава успадкувала свою центральну частину — унікальний всесвітньо відомий ансамбль Круглої площі.
У першій чверті XIX ст. творчий геній полтавця І. Котляревського дарував Україні власну літературну мову і започаткував нову українську літературу «Будеш, батьку панувати Поки живуть люди, Поки сонце в небі сяє Тебе не забудуть», — так оцінив історичну постать І. Котляревського Т.Шевченко. 1818 р. у Полтаві росіянин М. Новіков заснував масонську ложу «Любов до істини», серед членів якої були І. Котляревський і В.Лукашевич. З її інтелектуального потенціалу, збагачуваного участю майбутніх декабристів М. Муравйова, П. Пестеля, М. Бестужева-Рюміна, С. Волконського, В. Лукашевич виніс ідею створення першої української національно-визвольної політичної організації — Малоросійського товариства.
У 1846 р. полтавські інтелігенти В. Білозерський, Г. Андрузький та ін. увійшли до заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського товариства, причому В. Білозерський став автором його Статуту а Г.Андрузький підготував «Начерки Конституції Республіки» і серед її штатів вперше окреслив межі України «з Чорномор'ям, Галичиною та Кримом».
Освітньою основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали відкриті до середини XIX ст. повітове училище, чоловіча гімназія, інститут шляхетних дівиць, духовне училище при Хрестовоздвиженському монастирі, кадетський корпус, школи садівництва та краснописців, а також губернська публічна бібліотека і газета «Полтавские губернские ведомости». До початку 1860-го р. у місті з 30 тис. жителів, було відкрито також жіночу гімназію, щоденну та 5 суботніх і недільних шкіл. Для них місцеві вчителі видали граматист й український правопис, а Т.Шевченко надіслав 1000 примірників свого «Букваря». В українських Афінах, як називали тоді Полтаву вчилися й формували свій майбутній творчий геній математик В.Остроградський, письменники Л.Глібов, М.Старицький, М.Гоголь, вчений і громадський діяч М.Драгоманов та ін.
Помітне і тільки їй властиве місце посіла Полтава в капіталістичному розвитку Росії другої половини XIX — поч. XX ст, який завершився революційним крахом імперії у 1917 р. Місто не стало індустріальним: хоч на початку 1870-го р. у ньому з'явилася залізниця з депо і майстернями, а в 1889 р. — чавуноливарний завод. Проте загалом до 1914 р. у 60-тисячному губернському центрі переважали невеликі підприємства.
Головним здобутком Полтави було нарощування духовного потенціалу: тут оселилися чи періодично працювали такі видатні інтелектуали, як П.Мирний, І.Нечуй-Левицький і В.Короленко, В.Докучаєв і В.Вернадський, М.Вавилов і М.Скліфосовський, М.Кропивницький та ін. Освітні заклади поповнилися учительським інститутом, 6 гімназіями, 5 училищами, 2 духовними, 6 земськими, 27 церковнопарафіяльними та 19 єврейськими школами, 5 клубами і 8 бібліотеками, 4 друкарнями і 2 видавництвами (в яких уперше в Україні побачили світ повне видання «Кобзаря» та різноманітна педагогічна література), Природничо-історичним музеєм Полтавського губернського земства, відділенням Російського музичного товариства з власним симфонічним оркестром і музичним училищем. У Полтаві активно працювали Вчена архівна комісія, Церковно-археологічний комітет. Широкого розголосу набула діяльність чи не найпрогресивнішого в Україні полтавського губернського земства…
Багата культурна основа сприяла розвитку української ідейно-політичної думки. Таємний гурток «Унія» у 1874-75рр. сформулював політичну мету — досягнення національної незалежності України, — яку успадкували його наступниками. Об'єднані у «вільні громади» полтавські інтелігенти разом з київськими, ніжинськими і харківськими однодумцями створили у 1900р. Революційну українську партію. Із неї вийшли більшість політичних кадрів національної революції 1917—1920рр. Саме виступ у Полтаві ідеолога РУП М.Міхновського з брошурою «Самостійна Україна» мав визначальний вплив на політичне майбутнє тоді юного полтавця С.Петлюри. Відкриття у 1903р. пам'ятника І.П. Котляревському об'єднало в Полтаві провідну інтелігенцію України, адміністративна ж заборона виступів українською мовою революціонізувала суспільні настрої.
У Полтаві також своєрідно перетнулися загальноросійський і єврейський ідейно-політичні потоки. Царський уряд використав це провінційне місто для адміністративного заслання своїх політичних супротивників, та останні знайшли тут опору для зміцнення. У 1896р. Полтавська нарада місцевих і київських соціал-демократів намітила плани підготовки І з'їзду РСДРП і видання нелегальної всеросійської марксистської газети. У 1900р. висланий до Полтави лідер соціал-демократії Ю.Мартов створив тут одну з груп сприяння газеті «Іскра». Полтавець А.Луначарський виріс до керівника діячів більшовизму наркома освіти і теоретика культури.
Входження Полтавщини до визначеної царизмом межі осілості євреїв у імперії зумовило формування в центрі губернії (де проживало понад 10 тис. євреїв) єврейської общини. У 1904р. в Полтаві утворилася єврейська соціал-демократична партія на чолі з Бороховим. Тут почалася політична кар'єра полтавця Бен-Цві Іцхака, другого президента Ізраїлю 1950-х рр.
Корпусний парк.
У революційних подіях 1917—1920 рр. Полтава не стала політичним центром, її духовний потенціал у той час відзначався ідейними злетами, належно оціненими лише в кінці XX ст. Ю.Кондратюк у 4-х зошитах розрахував можливості космічних польотів у міжпланетному просторі. Шлях до сердець дітей торували видатні педагоги А.Макаренко і Г.Ващенко. У місті був заснований один з трьох в Україні національних університетів з історико-філологічним, правничим і медичним факультетами. Відомий археолог і педагог М.Рудинський створив художній музей, 1920-30-ті рр. в історії Полтави позначилися поступовою індустріалізацією. У 130-тисячному (в 1939р.) місті 42 тис. робітників працювали на 83 промислових підприємствах, обсяг продукції яких у 20 разів перевищував дореволюційний рівень. З 1935р. розпочалася реконструкція міста і до 1941р. в ньому було збудовано 25 багатоповерхових будинків, розширено водопровід, споруджено електростанцію і каналізацію, на вулицях з'явилися автобуси, а в будинках зазвучало радіо. Полтавці були забезпечені доступною системою охорони здоров'я: 7 поліклініками та більш ніж 40 іншими медичними закладами. Було створено національну державну систему освіти з 5 інститутів (2,5 тис. студентів), 8 технікумів і 38 середніх шкіл (понад 17 тис. учнів) та ін. В 60 різноманітних навчальних закладах училося близько 30 тис. чол. Крім того, працювало 35 бібліотек, 11 клубів, 4 музеї, 2 театри (з Полтави почалася творча кар'єра І.Козловського) і 2 кінотеатри, капела бандуристів на чолі з Г. Хоткевичем (на її основі у Києві згодом створили капелу бандуристів України), 2 науково-дослідних інститути (кормів і свинарства) та гравіметрична станція астрономічних досліджень. Місто прикрасили пам'ятники Т.Шевченку (1926 р.) і М.Гоголю (1934 р.).
Лихо фашистської окупації Полтави, яка стала штабним центром групи армій «Південь» і яку відвідав Гітлер, перетворило значну частину досягнень в руїни. Було знищено всі 83 підприємства, електростанцію, водогін, каналізацію, 2/3 житлового фонду, навчальні і медичні заклади, театри, бібліотеки… Розстріляно і закатовано 18200 полтавців, в тому числі 5087 дітей. До Німеччини вивезено 20800 чол. Та нескореним лишився дух полтавців, серед яких антифашистську боротьбу вело 5 підпільних груп. Так, робітники паровозоремонтного заводу зірвали всі спроби окупантів налагодити ремонт паровозів для своїх потреб. Водночас, після звільнення Полтави від фашистів Червоною Армією 23 вересня 1943р., вони вже з грудня відновили роботу одного з цехів, а в 1944р. завод запрацював на повну потужність. У грудні 1943р. до Полтави було завезено 12 тис. шкільних підручників і 4 тис. наукових та художніх книг. У 7 школах відновили навчання більше 10 тис. учнів. Повернулися з евакуації і розпочали заняття педагогічний, інженерів сільськогосподарського будівництва і сільськогосподарський інститути (в січні 1945 р. в них уже навчалося 1,5 тис. студентів).
Післявоєнне відновлення Полтави відбувалося в 1950-х рр., пізніше — почалася газифікація міста, з'явилося телебачення. З 1962р. вулицями закурсували перші тролейбуси. Символами відродженої духовності полтавців стали нова будова театру ім. М.Гоголя (1958р.) і відбудова з руїн, залишених фашистами, унікального будинку краєзнавчого музею.
 Герб міста Полтава |
 Прапор міста Полтава |
