До написання цієї редакційної статті підштовхнули два випадки, що сталися із автором останнім часом.
Перший — це розмова із білицькими активістами із числа тих людей, котрі добиваються повного припинення діяльності підприємства «Сільські традиції». Вираз «повного припинення діяльності» вжитий не випадково. Адже зараз на зібраннях активістів уже практично не звучать тези про те, що потрібно поставити роботу підприємства в рамки екологічного законодавства, а потім відновити його діяльність. Мова йде виключно про розірвання договору оренди землі між селищною радою і «Сільськими традиціями». І не треба бути якимось геніальним аналітиком, щоб прорахувати наслідки цієї події, якщо така станеться. Наслідок — повне припинення роботи підприємства майже без надії знайти нового власника чи інвестора. Малоймовірно, що хтось буде вкладати десятки мільйонів гривень чи доларів у виробництво, під яким навіть землі немає. Саме тому й зроблений висновок, що частина біличан добиваються саме позбавлення будь-якої можливості відновити виробництво на тій території, де зараз розташовані «Сільські традиції». І при цьому люди не сприймають і не хочуть слухати жодних інших аргументів. А тих, хто думає інакше, одразу зараховують ледве не у вороги. І пропонують кричати «Ганьба» інакомислячим. У принципі, це їх право. І якщо частина біличан прагнуть жити в екологічно чистому хуторі без будь-якого виробництва, то це рано чи пізно станеться. Більше того, можливо, це є найкращим варіантом для Біликів. Адже неможливо зараз робити однозначні висновки про те, що буде в майбутньому.
У іншому випадку мова йде про анонімний лист, що надійшов до редакції і був адресований саме автору цієї редакційної. У ньому автор, судячи зі стилістики, жінка, не погоджується з авторською позицією з приводу дій нардепа Парасюка. Вона нібито й підтримує ідею скасування депутатської недоторканості, але не в цьому випадку. На її думку, якщо дуже потрібно, то закон можна і необхідно порушувати. І Парасюк це успішно робить на благо народу, адже інакше не можна досягти справедливості у цій країні. До речі, ця теза є вельми популярною серед мільйонів українців.
Та мова зараз не про це, не про міфічну справедливість, заради якої можна порушувати закон. У обох випадках (і під час розмови з біличанами, і під час прочитання листа) довелось звернути увагу на ще один цікавий момент. А саме — вислухати і прочитати докори в тому, що не захищаю інтереси простих людей. Один із білицьких активістів навіть висловив думку про те, що автор продався російським олігархам. Звичайно, не утруднюючи себе наведенням якихось доказів чи фактів. Довелось пояснювати, що, керуючись такою ж логікою, я з легкістю можу припустити, що діяльність тих же активістів оплачують польські або навіть російські спецслужби. Куди зараз їдуть працювати безробітні українці, звільнені в результаті згортання вітчизняного виробництва? Судячи із повідомлень ЗМІ, — у Польщу та Росію. Ось вам і логічний ряд.
Та мова й не про це. Хоча ця тема заслуговує на висвітлення. Мова — про тезу щодо пріоритету захисту інтересів простих людей. В Україні зараз можна спостерігати цікаву тенденцію до створення такого собі культу простої людини. Мовляв, проста людина — понад усе. І, той, хто називає себе простим, завжди і у всьому правий. Навіть партію з відповідною назвою було створено. Досить продумане рішення, між іншим. Є запит — нате вам пропозицію.
Дозволю собі висловити, нехай і крамольну, як для когось, думку про хибність і безперспективність для розвитку держави Україна, втілення в життя тези про служіння виключно простим людям. Чому так вважаю? Ну, по-перше, до цього часу ніхто і ніде не дав визначення поняття «проста людина». Чим вона відрізняється від людини «складної»? І чим вона краща? І що робити людям, які вважають себе складними? Хто їм служитиме, хто їх інтереси виражатиме?
От уявімо собі ситуацію: в Україні так звані «прості люди» приведуть до влади політиків із виду найпростіших. Таких як Ляшко, Каплін, Парасюк. Адже судячи з тез, саме ці люди є захисниками інтересів інших простих. Що, до речі, не заважає політикам виду найпростіших мати в деклараціях мільйони і десятки мільйонів не лише гривень, а й доларів.
Та все ж, от вони перемогли. І у нас все стало дуже просто. Та є питання.
От, скажімо, чи змогли б проявити себе в Україні простих людей Ілон Маск чи Стів Джобс, люди, чиї прізвища уособлюють нині науково‑технічний прогрес? Вони ніколи і ніде не говорили, що захищають інтереси простих людей. Вони є мільярдерами (примітка — покійний Джобс був), експлуататорами трудового народу. Вони, як і всі генії, були і є дуже й дуже непростими людьми.
Можна наводити ще чимало прикладів і задавати чимало риторичних запитань, але для стислості нагадаю лише про трьох історичних персонажів.
Перший — наш любимий і всім відомий Тарас Шевченко. Людина нібито простіша далі нікуди. І виразник, і захисник, і так далі, і тому подібне. І геній, і простий чоловік одночасно. Але чи простий?
Нагадаю, що Шевченка з рабства викупили, ой, які не прості люди. Страшно сказати, викупляли простого чоловіка багатії і масони. Ще страшніше припустити, що сам беззаперечний авторитет для українського народу, ймовірно, був масоном. Про Кирило-Мефодіївське братство, сподіваюся, чули? Одна назва багато про що говорить.
Інший хрестоматійний приклад — Ян Гус. Це той, що за простих чехів боровся і якого на багатті спалили. Згідно з легендою, свій віхоть хмизу в те багаття вкинула проста бідна бабуська. Та, за чиї інтереси Гус боровся.
Та й Іісуса на хрест відправили завдяки волі простого люду. Ну, це якщо Біблії вірити.
Так, можливо, не все так просто у цьому житті і так звані прості люди далеко не завжди володіють монополією на істину?
Звичайно, можна все спростити. Як заповідав найпростіший із усіх простих, таваріщь Шаріков, — «Отнять і подєліть». Але чи залишиться у такому суспільстві місце для Маска, Джобса, Шевченка, Будди і Христа?
Оцим своїм текстом я нікого не засуджую, ні з ким не хочу сперечатися, нічиї інтереси не захищаю. Просто, як завжди, пропоную подумати. Саме цим люди відрізняються від найпростіших.
