Вибори відбулися. Хоча на даний момент — середу, 31 жовтня — підрахунок голосів іще не закінчений. Але якісь підсумки можна робити вже зараз.
Підсумок перший. «Партія регіонів» ці вибори виграла. І за списком, і за мажоритарними округами. Не дивлячись на те, що значна частина суспільства до виборів висловлювала відверту недовіру правлячій партії. У підсумку 6 мільйонів українців у своїх кабінках поставили позначку за «покращення вже сьогодні». Очевидно, вони його відчули. Після виборів будуть чекати на перехід «від стабільності до добробуту». Яким чином провладна партія здобула цю перемогу — це вже питання інше. Чи залякуванням, чи підкупом, чи простим переконанням. А може — найбільш переконливою передвиборчою програмою. Хто знає? Але люди прийшли і проголосували. Тим самим спростувавши поширене переконання, що «жити у нашій країні погано і владу треба змінювати». Нічого не погано. Принаймні, для 6 мільйонів українців.
Підсумок другий. Опозиція завалила мажоритарні округи. Станом на ту ж середу «Батьківщина», «Удар» і «Свобода» на трьох мали перемоги на 61-му окрузі з 225. На інших пройшли або представники «Партії регіонів», або самовисуванці, які, не важко здогадатися, до кого приєднаються у майбутній раді. При цьому у «своїх» областях — південних та східних — регіонали перемагали без варіантів. А у «спірних» — центральних чи західних — їх часто виводили на перше місце… самі опозиціонери. Показовим є приклад одного з округів Рівненської області, де перемогу здобув регіонал Микола Сорока. Його головним переслідувачем був представник «Батьківщини» Сергій Кошин, який відстав від конкурента всього на 0,82 відсотки. У той же час на цьому ж окрузі представник «УДАРу» Микола Кушнір набрав більше 9 відсотків. У підсумку в Раду не потрапляють ні представник «Батьківщини», ні «ударівець». А регіонал спокійно користується розподілом голосів між опозиціонерами і поповнює майбутню фракцію ПР. Такий сценарій проходить по багатьох округах України. Неузгодженість між «Батьківщиною» та «УДАРом» грає на руку самі розумієте кому. Чи можна було щось змінити? На мою думку — безумовно так. Навіть за тиждень до виборів можна було узгодити спільних кандидатів по багатьох округах, орієнтуючись на їх поточний рейтинг. Але представники двох опозиційних партій не змогли (чи не захотіли) цього зробити. Звичайно, навіть після узгодження важко було сподіватися на перемогу опозиціонерів у Донецьку чи в Криму. Але по більшості «спірних» областей результат міг бути набагато кращим.
Підсумок третій. Столиці голосують за опозицію. У Києві станом на середу по мажоритарці не проходив жоден самовисуванець, не кажучи вже про представників «Партії регіонів». Очевидно, кияни живуть гірше, ніж мешканці Донецька, Луганська чи Дніпропетровська. А тому відмовляються голосувати за «покращення». І за списком у всіх тринадцяти виборчих округах Києва перемогла «Батьківщина». Дивні ці кияни — у них Євро провели, їм стадіонів понабудовували, а вони ще й не підтримують «Партію регіонів». Невдячні!
Невдячними виявляються і мешканці «столиці» району — Нових Санжар. На п’яти виборчих дільницях селища впевнену перемогу одержують «Батьківщина» та кандидат від об’єднаної опозиції Андрій Река. Мешканці Нових Санжар чомусь не оцінюють старання влади протягом останніх двох років. І не зрозуміло — чи то влада недостатньо старалася, чи то запити у новосанжарців дуже високі?
Підсумок четвертий. Частина району голосувала не за «Партію регіонів», а за Юрія Лебедина. Це до того, чому значна частина сіл Новосанжарського району таки проголосувала за «Партію регіонів». Адже якщо подивитися таблицю з результатами голосування (яка розміщена десь на сусідніх сторінках), то найбільшу кількість голосів регіонали і їх мажоритарний кандидат отримали у селах, підконтрольних «Чистій криниці». Тому можна припустити, що виборці на дільницях у цих селах голосували «за» не тому, що їм так подобається «Партія регіонів» чи Олексій Лелюк, а просто через те, що перед виборами їх про це попрохав засновник «Чистої криниці» Юрій Лебедин. По-доброму попрохав. А мешканці цієї частини району до слів Юрія Яковича звикли прислухатися. Якщо хтось не розуміє, то внесу потрібне уточнення. Юрій Лебедин і «Чиста криниця» для цієї частини району — усе. І робочі місця, і плата за паї, і допомога на соціальну сферу. Тому, проголосувавши не так, як тебе попрохали, можна наразитися на ряд небезпек — втратити роботу, не отримати величезних відсотків за пай (а ні для кого не секрет, що «Чиста криниця» платить напевно найбільший відсоток в Україні). Тому люди у таких великих селах, як Драбинівка, Крута Балка чи Нехвороща і дали значний відсоток «Партії регіонів». Насправді вони голосували не за провладну партію, а за продовження особистого добробуту, який залежить не від «Партії регіонів», а від «Чистої криниці». Чи варто нагадувати, що у свій час Юрій Лебедин був головою районної ради від «Нашої України»? Здогадуєтесь, за яку партію тоді на виборах голосували «чистокриничани»? І якщо завтра (давайте лише припустимо) Юрій Лебедин перейде, приміром, до партії «Свобода», то наступного ж дня у Драбинівці з’явиться півтисячі прихильників українського націоналізму.
Підсумок останній. Націоналістичний. Стосується якраз «Свободи», яка на цих виборах здивувала всіх і замість прогнозованих 5–6 відсотків узяла цілих 10. Не будемо розмірковувати, завдяки чому став можливим такий успіх. А подумаємо: чи зміниться щось у Верховній раді від потрапляння туди 20–30 свободівців? Багато хто переконаний, що, потрапивши у Раду, націоналісти «здуються» і нічого конструктивного зробити не зможуть. Мені здається, що це не зовсім так. Адже «Свобода» вже зарекомендувала себе як партія не слів, а дій. І у Верховній Раді депутати-націоналісти будуть не лише виголошувати промови з трибуни, але й займатися конкретними справами. У разі потреби — мобілізовувати активну частину суспільства і заважати приймати відверто антиукраїнські закони. А їх у останньому парламенті наприймали достатньо. Свою дієздатність «Свобода» продемонструвала і під час підрахунку голосів. Коли на окрузі 215 у Києві намагалися сфальсифікувати результати голосування за свободівського кандидата Андрія Іллєнка, націоналісти підняли пресу, мало не штурмом взяли ОВК і змусили визнати факт фальшування. Підроблений протокол знайшли, голоси перерахували, а Іллєнка визнали переможцем. При цьому свободівцям довелось чергувати на дільниці цілу ніч, охороняючи результати свого волевиявлення від «братків», яких звезла до дільниці суперниця свободівця — секретар Київради Галина Герега. Після перемоги молодого націоналіста у Інтернеті з’явилися запальні заголовки типу «Хлопець, який їздить на метро, переміг олігарха».
Відстоявши Іллєнка, свободівці поїхали на 223 округ — захищати від фальсифікацій результати голосування за іншого кандидата від «Свободи» — Юрія Левченка, який, за підрахунками його штабу, також переміг свого конкурента. Станом на середу підрахунок голосів на окрузі був іще не завершеним. Тому невідомо, чи відстоять націоналісти і другого свого кандидата. Але прикладом з Іллєнком вони довели: «Свобода» реально може боротися із системою. І перемагати. А хіба кожен українець не мріяв хоча б одно разу спробувати поборотися із системою? І перемогти?
