Цьогорічна весна своїм раннім і дружним теплом дивує і навіть трішки лякає. Якийсь місяць тому ми раділи проліскам та іншим первоцвітам, а сьогодні вже й забули, як миттєво відквітнули абрикоси. Та що там абрикоси, якщо вже каштани готуються порадувати своїми білими «свічечками». І вже нікого не здивує, коли у травні побачимо цвіт липи.
Природа в 2024 році кудись поспішає. І ми разом із нею за місяць проживаємо три місяці. Таки все пришвидшилося. І мимоволі згадуєш рядки із вірша нашого останнього живого Генія.
Ліна Василівна у свій час написала:
«І в цьому днів круговороті,
де все минати поспіша,
як та пташиночка на дроті,
спочине стомлена душа».
У цьому році ми, як ніколи, бачимо, як все «минати поспіша».
Інколи під час невеличкої зупинки серед цього шаленого круговороту задумуєшся: а що хорошого, дійсно радісного було серед цього круговороту. Що згадати, що посмакувати у своїй пам’яті?
Адже людський мозок, отже й пам’ять, мають таку неприємну особливість — реагувати і зациклюватися на поганих новинах.
От і зараз, що «на слуху» в більшості? Передусім, війна. По-друге, підсвідоме відчуття тривоги від оцього шаленого темпу природних процесів. Ну і безліч негативних дрібниць. Там частина кобелячан за владу чубляться, тут чоловіки на автомобілях вартістю в 100 тисяч доларів м’яса не наїдаються й, ігноруючи всі законні заборони і здоровий глузд, на полювання виїжджають. І цей перелік можна продовжувати і продовжувати. А хороше? Що з хорошого згадати, невже немає нічого?
От сів і задумався. Та ні ж, є хороше, є, що згадати.
...Кобеляцька пошта. Мама із донечкою віком років 5-6 отримують посилку. Доки матуся оформлює документи, дитина голосно каже:
— Мама, я тебе так люблю.
— І я тебе дуже люблю.
Мама бере в руки дві посилки і прямує до дверей. Підхоплююся з місця, щоб допомогти їй їх відкрити. Але вже запізно. Дитина буквально вихоплює із маминих рук одну посилку і цим їй допомагає.
...Перехрестя на П’ятивуглах. Посеред проїжджої частини стоїть біла «Шкода» із увімкненою «аварійкою». Двері водія відчинені, а в машині нікого немає.
Перша емоція — обурення. Що це за хамло посеред дороги автомобіль покинуло, порушуючи писані й неписані правила?
Але вже через секунду все стає на свої місця. Водій із «Шкоди» просто побачив, як на сусідньому пішохідному переході об щось перечепилася і впала літня жінка. І одразу побіг допомагати. Дві жінки, судячи по вимові, явно приїжджі, викликали «швидку». Усі разом ми допомогли літній пенсіонерці, яка впала, піднятися і відвели в безпечне місце. Чекаємо на прибуття медиків. Раптом підходять дві дівчинки-підлітки. Одна в руках тримає пакетик із кількома десятками серветок. Пояснює:
— Ми побачили, як жінка впала, збігали в «маркет» і купили серветок. У неї ж кров, витерти потрібно.
І напевне отакі епізоди та епізодики справжньої любові, справжнього милосердя та бажання допомогти іншим і створюють оту невидиму рівновагу, яка тримає цей світ хоча б у якійсь гармонії.
І хорошого в цьому житті аж ніяк не менше, аніж поганого. Просто потрібно інколи зупинятися і бачити цю рівновагу. І хоча б трішечки її підтримувати.
