Днями стало відомо, що американці таки виділять обіцяні десятки мільярдів доларів на допомогу Україні. І хоча це ще не є фактом, але можна очікувати на черговий сплеск оптимізму серед українців, який обов’язково «підігріють» різного роду чи виду блогери, Телеграм-канали та інші поширювачі інформації, які водночас є й маніпуляторами.
І можна очікувати, що знову залунають прогнози про «перелом», «контрнаступ». А там нам знову нагадають, що «путін здох», нафта коштуватиме дешевше, аніж вода, а рашка ось-ось розвалиться.
Між тим, ті нечисленні військові аналітики, які не ганяються за кількістю переглядів у Ютубі чи лайків у Фейсбуці, стверджують, що ні нібито обіцяні «атакамси», ні літаки F-16, ні інша техніка не здатні кардинально вплинути на хід і результат цієї війни. І, як приклад, нагадують, якими занадто оптимістичними були очікування від Байрактарів, Джевелінів, Хаймарсів та Абрамсів.
Так, усе це, гроші, техніка, нове озброєння і боєприпаси, відіграють дуже важливу роль у війні. Зрештою, це те, чим воюють.
Але головне — це люди, це їх психологічний стан, це загальна ситуація в суспільстві. Адже навіть найсучасніша зброя, навіть найбезпілотніший безпілотник поки що, і напевне, на щастя для цивілізації, не може виконувати свої функції без людини.
І якщо раптом українці масово «втомляться» від війни, то не вистрілять ні Абрамси, ні Леопарди, не полетять ні F-16, ні Атакамси. Причому, роль грає не лише справжня втома тих хлопців, які по багато місяців перебувають у зоні бойових дій.
Якщо «втомиться» і та частина суспільства, котра не воює безпосередньо на лінії бойового зіткнення, то це неминуче призведе і до краху в армії.
І ворог про це чудово знає. І кожного дня, кожної секунди за допомогою своїх агентів, а то й звичайних українських «корисних ідіотів», розганяє тему втоми, зради, приреченості, несправедливості. І спонукає, спонукає, спонукає шукати ворогів серед своїх.
До речі, цілком можливо, що отой нічим не підкріплений оптимізм із приводу швидкої Перемоги України теж підігрівався ворогом. Ну або нашими корисними ідіотами. Адже вони знали, що оптимістичні очікування не збудуться, і за цим настане гірке розчарування, котре і є однією із складових зовсім не нашої перемоги.
Напевне, саме тому дійсно фахові військові аналітики, експерти в області психології та мас-медіа завжди радили й радять не довіряти ні занадто оптимістичним, ні занадто песимістичним прогнозам. А для того, щоб дати спокій своєму розуму, просто працювати, просто робити те, що можеш і вмієш.
Автору цієї статті оптимізму додають не обіцяні Атакамси чи потенційна смерть пуйла. Мене особисто надихають і додають енергії звичайні люди, які живуть поряд. Люди, які просто роблять свою роботу. Такі, як поліцейський Андрій Півень, який «просто воює», як гімназистка Настя із Красного, яка «просто волонтерить», працюючи по 16 годин. Про них хочеться писати, ними можна надихатися.
А будуть такі люди, то дадуть і гроші, полетять Атакамси, прийдуть Перемога і Мир.
