Вперше містичну знахідку помітили давно. Кам’яну брилу-пам’ятник було встановлено шведами з нагоди 200-річчя трагічного ювілею битви. Пам’ятник знаходиться на місці братської могили шведських та українських воїнів, що полягли у бою.
Планувалося виділити брилі місце поряд із музеєм, проте, як завжди, у питання історії втрутилася політика, і пам’ятний знак колишнім «ворогам» вирішено було встановити поодаль. Приблизно в той же час містом поповзли перші чутки: вночі пам’ятник оживає. Тоді це було визнано зайвим містицизмом і про незвичайний пам’ятник майже забули. Навіть зараз кам’яна брила обділена увагою глядачів: від міста вона стоїть осторонь, нормальних пішохідних шляхів до пам’ятки нема (асфальтова доріжка є тільки від траси Н12). Навіть туристи ловлять її у свої об’єктиви здебільшого крізь вікно екскурсійного автобуса. І сьогодні про містику брили ходить багато чуток у ЗМІ, проте побачити на власні очі живий пам’ятник довелося дуже небагатьом.
Дослідити містичне явище всерйоз взявся полтавський художник Євген Путря. Після тривалих нічних спостережень, йому вдалося побачити те, що лишалося міфом тривалий час. У місячну ніч за бокового освітлення на брилі виникав профіль чоловіка у трикутному військовому шведському капелюсі, над яким схиляється образ жінки. Остання мов би накриває шведського солдата покривалом із своїх плечей. Зображення проявляється із лицевої сторони обеліска (там де написи зроблено шведською мовою).
Підтвердив слова Евгена Путрі скульптор та художник В. Білоус, зазначивши у ЗМІ, що зображення — це напівприродний феномен. При розколюванні граніту на ньому виникає досить велика кількість надломів, на яких, за гарної фантазії, можна помітити різні образи. Судячи з усього, автор пам’ятника просто закріпив зображення кількома ударами долота. Вірогідно таємниче зображення було зроблене у специфічному стилі обробки каменю, яким прикрашали скандинавські фіорди.
На жаль, ані слова Є. Путрі, ані визначення В. Білоуса міфів навколо пам’ятника не розвінчали. За плітками зображення можна побачити то з першими променями сонця, то при боковому освітленні ввечері. За однією версією шведський солдат проявляється на камені від сонця, за іншою — тільки від місячних променів. Геть вже містична версія каже, що зображення можна побачити тільки в один день — на річницю Полтавської битви рано вранці. Тим не менш телевізійна група шведського телебачення, яка приїздила у 1991 році із метою показати Швеції полтавський феномен зуміла зняти зображення одразу. Відмітимо, що подібний пам’ятник знаходиться і у Швеції. Тож, вірогідно, кмітливі шведи могли поекспериментувати.
Озброївшись цими знаннями, ліхтарем, камерою зі штативом, побачити чудеса на обеліскові спробували і ми. Потрапивши до споруди із останніми променями сонця (місяць, як і зазначено у найбільш правдивій легенді, був повний) та дослідивши кожну вибоїнку на граніті, особливого та таємничого помітити не вдалося. Будучи прихильними ідеї, що зображення виникає при сильному боковому освітленні, у хід пішов ліхтарик, промінь якого також безнадійно під різними кутами лоскотав брилу. Останнім, доводом, який робився фактично у розпачі поразки, було застосування фотоспалаху під різними кутами. Проте ні. Жодного зображення ані око, ані об’єктив не помітили.
Вже потім, вдома до рук потрапило зображення, де обеліск сфотографовано вдень. Як виявилось, окремі елементи того, що вдалося замалювати художнику Євгену Путрі, можна помітити навітьзасвітло, на найвищій точці сонцестояння. У справжню ж картину вони так і не збіглись. Чи то зображення справді було грою фантазії полтавців, чи то «відкрити» таємничий пам’ятник не вдалося тільки нам? Секрети самотнього обеліску, судячи з усього, хвилюватимуть ще не одне покоління полтавців.
