У Кобеляцькій громаді протягом десятиліть феноменальною популярністю користуються виступи самодіяльного ансамблю, до складу якого входить Володимир Заїка.
Виступи талановитого самодіяльного артиста Володимира Заїки я бачив досить часто. Особливо в загальнонаціональні свята, Сорочинські дні. Він грав на гармошці, вибивав у бубон, розповідав історії, віртуозно насвистував мелодії, імітував звуки тварин і птахів. А паралельно — рятував людей.
35 років Володимир Іванович пропрацював пожежником у пожежній частині міста Кобеляки, дружина Любов Олександрівна — 31 рік санітаркою в Кобеляцькому психоневрологічному інтернаті.
У сімейному фотоальбомі зберігається перша світлина подружжя Любові та Володимира Заїки. Юні, щасливі, закохані, одягнені за українськими традиціями. Є фото, де вже батьки з донечкою і сином.
З давнини родина Заїків славилася здібностями до ремесел та музики.
Корінний житель Кобеляк Володимир Заїка розповідає, що родився він по вулиці Заворскло (там, де газова труба через річку стоїть).
Батьки, діди і прадіди кобелячани. Дідусь Петро Власович Заїка за походженням козацького роду. Підтвердженням цьому є купча, яку Володя знайшов на горищі. У ній написано: «Я, Заїка Петро Власович, козацького роду, купив у пані Бокієвої десять десятин землі».
Поряд з будинком Володимира Івановича ростуть сосни. Їх посадили його дід і батько в 1905 році. Цей ліс — як сімейна реліквія. Його і досі називають Заїкінським. А ще в діда було 10 десятин орної землі в Таранушичах. Він був хороший майстер: тесля, столяр, токар по дереву. Майстерня була в нього, були і ученики.
Дідусь Петро хвацько грав на скрипці, на кларнеті, а батько — на гармошці, балалайці, гітарі, мандоліні. Було в них вдома ще й піаніно.
У родині Івана Петровича та Поліни Іванівни народилося п’ятеро дітей: Зіна найстарша (1926 року), Олександра (1928), брат Віктор (1930 року), 25 квітня 1938 на світ з’явився Володимир.
Іван Петрович, окрім успадкованих від дідуся професій, був ще й механіком, чоботарем, чинбарем.
Генами, вихованням, навчанням і працею передалися неабиякі здібності і Володимиру Івановичу. Він тесля, столяр, бензопильщик. Більше 45 років обслуговував людей. Багато меблів сім’єю зробили. Починали із скринь, столів, прядок, а згодом налагодили виробництво буфетів, гардеробів, різних карнизів, підставок під телевізори та інше.
Доводилося меблі возити по ярмарках. Наприклад, у село Гупалівка Дніпропетровської області, це за Нехворощею, за річкою Оріль. Продавали меблі.
Заїка згадує:
— А якщо не продамо за неділю, то тоді мені на велосипед, або пішки 50 кілометрів доводилось іти і допродувати вироблену нами продукцію. Закон у сім’ї був військовий. Сказав батько, то обов’язково треба зробити. Такого, що я не хочу, не було. У кожного були свої обов’язки. Одному доводилось корову доїти, іншому — трави нарвати курям чи поросяті, а третій відносить рибу чи молоко матері на базар. А мати навчала мене по своїй лінії: як борщу зварити, як жарити чи фарширувати рибу, як корову доїти.
Грати можна навіть на фотоплівці
Володимир Заїка — затятий любитель грати на гармошці. А ще він як ніхто інший грає губами на пластинках, вирізаних із старих фотоплівок КН-12, КН-16. Може скористатися і плівкою з діафільмів. Цього його навчив шофер з Кременчука. А робиться це так.
Обрізаються з плівки доріжки перфорації, кути закругляються. Притримуючи нижньою губою до зубів пластиночку, слід видихнути повітря, щоб отримати звук. Потрібно добитися, щоб пластина вібрувала. Змінювати можна навіть тональність. Але треба не забувати убрати з плівки всю «хімію» (почистити), намочивши і протерши плівку.
Імітація звуків тварин, птичок — це все робиться язиком. Володимир Заїка може покликати поросятко, кошеня, собаку чи шпака, і вони прибіжать, прилетять. Усі качки пливуть, і навіть дикий селезень чи дика качка з каченятами. А як скаже по іншому, і реакція інша.
Знайомство з Віктором Черевком, Віктором Фесюрою, Тетяною Кучерявенко, Олексієм Вакулинським, Валентином Прядком, Дмитром Срібним, Любов’ю Койнаш, іншими талановитими земляками збагачувало, розширявся репертуар, зростала майстерність. З’явились успіхи. Це ще більше додавало сил, наснаги.
Від Кобеляк і до Естонії
Тепер уже, мабуть, не злічити тих концертів, виступів, у яких приймав участь Володимир Іванович Заїка. І все ж, вдячним глядачам і слухачам запам’яталися його виступи разом з друзями в Києві, у палаці «Україна» (звіт Полтавської області), у Талліні на Всесвітньому фестивалі фолькльорних ансамблів, де були представники з 90 країн (Китай, Австрія, Білорусія, Боснія, Іспанія, росія).
Грали німцям Зінгена, а також делегаціям Канади і Вірменії. Виступали на ярмарку в Маарду, а після цього мер Талліна запросив на весілля свого племінника в ресторан.
Самодіяльний фольклорний колектив за участю Володимира Івановича Заїки протягом 20 років постійний учасник ярмарків, що проходять у Великих Сорочинцях, за що мають численні нагороди, дипломи і грамоти.
Заїка згадує:
— Кожен рік 1–2 місця наші. Без перекурів, по всіх сценах, а потім по шинках виступаємо. Цікаво реагують грузини, як заграємо лезгінку, вони в танець, навіть гроші дають, аби лише ми грали і грали.
Траплялися інколи й непередбачувані історії. Так, ото в Києві, коли Полтавщина звітувалася (від нашої області виступало 380 учасників творчих колективів), у Заїки «свиснули» чоботи. Гарні були… Так і не знайшов. Очевидно, комусь були потрібніші, ніж йому.
Грати на губній гармошці Заїку навчив німецький солдат
Грати на губній гармошці Володю навчив німець ще під час окупації. То були перші дві мелодії, які він запам’ятав. З того дня минуло багато років, але мотив досі пам’ятає. Одного разу, коли в Кобеляки приїхали жителі німецького міста Зінген, то Володимир Заїка заграв… І німці… повставали (!!!). Виявилося, що мелодія схожа на гімн Німеччини.
Багато горя принесла війна. Володимир Іванович Заїка добре пам`ятає, як: бомбили місто, горіли будівлі та як злякався, коли підірвали міст і на нього посипалося скло з вікон. Це було у вересні 1943 року. Простим людям війна не була потрібна. Це відчували і німці, і наші люди.
«Хороші люди є в кожної нації, — розповідає мені Володимир Іванович, — у 1943 році, під час окупації, німці вилікували батька від брюшного тифу. Інші німці повернули нам вкрадені дві качки, бо всіляко присікали крадіжки. Крадіїв (а це були німецькі солдати) швидко знайшли, і їм від своїх же перепало кулаком по зубах. Старший по званню змусив винних вибачитися перед нами. Не любили німці, щоб хтось крав.
У далекому 1942 році була велика вода. Позаливало все довкола. Вода тоді піднялася на 8 метрів. Але німці не кинули людей у біді, а човнами доставляли продукти людям.
У любові до рідного міста, людей, до музики і живе наш земляк Володимир Іванович Заїка, впевнено йдучи по землі в свої 88 років.
