Відносно «подруг» потерпілої Київським райвідділом міліції відразу було порушено кримінальні справи за статтями 127 (катування) та 120 (доведення до самогубства) Кримінального кодексу України. Обвинувачені зізнались у насильницьких діях та приниженнях людської гідності дівчини, і стверджували, що з балкону Ганна вискочила сама. Із практики своєї роботи правоохоронці знали, що коли підозрювані у скоєнні того чи іншого злочину навіть зізнаються у своїх діяннях, у показах вони намагаються все таки «опустити» найбільш жорстокі моменти, тому перевіряли кожне їхнє слово.
«У нас виникли підозри, що дівчину могли і насильно викинути з балкону, - говорить заступник начальника Київського райвідділу міліції капітан міліції В’ячеслав Драчевский. - На жаль, свідків, які б розповіли і про знущання над дівчиною, і про обставини її падіння не було. Сімейна пара, яка проживала в іншій частині «комуналки», в якій винаймали кімнату дівчата, міцно спала. Працівникам міліції вдалось відшукати мешканців сусідніх будинків, які бачили жінок на балконі, однак і вони безпосередньо моменту падіння Ганни також не бачили». Слідчим були призначені спеціальні судово-медичні експертизи, які повинні були дати відповіді на запитань правоохоронців, однак, усі «крапки над «і», як кажуть, могла розставити лише одна особа – потерпіла, яка на той час перебувала у комі.
Медики робили все можливе, щоб врятувати дівчину, однак жодних прогнозів щодо її життя не давали – її стан був надто тяжким. І все таки, за допомогою лікарів, Ганні вдалось вирватись із обіймів смерті - вона вийшла з коми, перенесла декілька операцій та днями розповіла слідчому Київського райвідділу міліції про справжні обставини того, що відбувалось тієї жахливої ночі. Те, про що повідомили правоохоронцям відразу після свого затримання обвинувачені у катуваннях дівчини, вражало своєю нелюдською жорстокістю, однак, правда виявилась ще страшнішою.
Зупиняти знущання нелюди були вимушені - від болю Ганна втрачала свідомість.
Так, наприклад, «подруги» стверджували, що залишали дівчину на деякий час у спокої просто для того, щоб випити чергову дозу алкоголю. Однак, як з’ясувалось, робити «перерви» вони були просто вимушені - від жахливого фізичного болю, який відчувала Ганна під час знущань, протягом ночі вона декілька разів втрачала свідомість. Саме це, на думку потерпілої, змушувало катів на деякий час залишати її у спокої, адже знущатись над людиною без свідомості не має потреби – вона не відчуває болю. Коли ж дівчина приходила до тями, жінки, підігріті черговою порцією алкоголю, знову брались за свою «чорну» справу.
Дівчину із балкону все таки викинули.
Зранку, коли Ганна в черговий раз прийшла до тями, п’яні «подруги» знову підійшли до неї, щоб продовжити «розмову», але вона вже практично не відчувала реальності. «Мене підняли з ліжка, - говорить потерпіла. - Я ледве їх бачила, тому що мої очі були залиті кров’ю, яка стікала із розбитої ударами голови. У голові все шуміло від болю – я вже практично не могла реагувати на те, що відбувалось навколо мене. «Ти, мабуть, хочеш політати» - сказали вони та виштовхали мене на балкон. На вулиці був мороз, а я була повністю оголена, мій одяг вони розірвали та викинули. Холоду не відчувала, я просто не могла його відчувати. На балконі мені почали розповідати, що в міліцію звертатись не потрібно, що «менти» все одно нічого не докажуть, а потім взяли за ноги та перекинули через перила. Пручатись я вже просто не мала сил».
Жінки «підігрівались» алкоголем за гроші жертви.
Вигадками, спрямованими на те, щоб хоч якось обґрунтувати свою жорстокість, виявились і покази затриманих про те, що Ганна час від часу крала у них дрібні речі та гроші. За словами потерпілої, все було якраз навпаки: вона працювала і мала постійний заробіток, а у «подруги» на ім’я Юля, разом з якою винаймали кімнату, грошей ніколи не було. Ті гроші, які у неї з’являлись, вона прогулювала та пропивала, тому часто позичала кошти на прожиття у Ганни. Деколи тишком-нишком забирала і продукти харчування із спільного холодильника. «За кілька днів до трагедії, - говорить дівчина, - Юля прийшла додому зовсім п’яна та розповіла, що її мобільний телефон впав на землю. Перебуваючи у нетверезому стані, вона випадково ще й залила його водою з пляшки, тому він повністю припинив працювати. Після цього я дозволяла їй користуватись моїм «мобільним» – вона телефонувала та повертала його. В ту ніч, коли у «подруг» закінчився алкоголь, вони забрали у мене мобільний телефон, сказавши, що він мені більше не знадобиться, а також близько тисячі гривень та пішли у найближчий магазин купувати спиртне». Головною причиною знущань, на думку потерпілої, є заздрість «подруг»: вони вели розгульний спосіб життя, зловживали алкоголем і Ганна, яка жила «як усі», нормальним життям, була їм, як «кістка в горлі».
Дівчина може залишитися інвалідом.
Ганна знаходиться зараз у лікарні, хоча вона поки що прикута до ліжка і не може навіть сидіти, однак, за її словами, почуває себе непогано. Дівчина ще не згадала усіх подій тієї жахливої ночі, хоча з кожним днем пам’ять відтворює все нові й нові страшні подробиці. Зараз проходить оформлення усіх необхідних документів для призначення їй групи інвалідності.
Як повідомив В’ячеслав Драчевский, у зв’язку з новими обставинами, які стали відомі правоохоронцям після спілкування з дівчиною, відносно затриманих жінок буде порушено ще одну кримінальну справу за статтею 186 Кримінального кодексу України (грабіж). Крім цього, злочин, який скоїли жінки, буде перекваліфіковано із статті 120 (доведення до самогубства) на статтю 15 та 115 Кримінального кодексу України (замах на вбивство). Якщо раніше їм загрожувало позбавлення волі на термін до десяти років, то дана стаття Кримінального кодексу передбачає відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
Завдяки інформації, яку надала Ганна, працівникам міліції вдалося скласти повну картину тієї страшної ночі. Єдиним запитанням, яке так і залишається сьогодні без відповіді - це звідки у молодих дівчат взялося стільки жорстокості та агресії? Однак, на мою думку, відповідь на нього криється не стільки у сфері правоохоронної діяльності, скільки у царині суспільних відносин, тому й шукати її повинно, в першу чергу, наше суспільство. На жаль, це далеко не єдиний випадок подібних звірств, які «демонструє» нам підростаюче покоління, і якщо найближчим часом не усвідомити прорахунків, через які нормальні від народження хлопчики та дівчатка перетворюються ось у таких нелюдів, то про спокійне й безпечне майбутнє нам усім можна лише мріяти.
