Знайти зловмисника правоохоронцям вдалося напередодні дня народження Максима. Горе-татусь вирішив повернутися додому, щоб подивитися синові в очі. На заваді зустрічі стали працівники сектору карного розшуку Ленінського райвідділу міліції, які й затримали кривдника поблизу помешкання сина.
«Вона лежала на піску вся мокра … від крові»
«Мені було неспокійно на душі, - згадує вечір напередодні вбивства мама покійної Зої - Валентина Семенівна (імена змінено, - від авт.), - вони прийшли зі святкування першого дзвоника роздратовані та ображали один одного. Все це відбувалося на очах у Максима. Потім вони наказали синові сидіти вдома, а самі пішли пройтися до річки. Я попросила хлопчика слідкувати за ними й телефонувати, якщо батько почне битися.»
Весь час хлопчик слідкував за батьками, ховаючись за парканами та деревами. На шляху до річки, 50-річний Віктор, будучи напідпитку, зайшов в магазин, де купив пляшку коньяку, фрукти та шоколадку. З такою покупкою дорослі пішли до річки. Переконавшись у мирній бесіді батьків, Максим наважився підійти ближче. Перше, на що звернув увагу хлопчик біля батьків - ножик, який встряв лезом у пісок.
Дорослі наказали Максимці повертатися додому. Той зробив вигляд, що пішов, проте знову затаївся у кущах. Коли батьки зі сварки перейшли до бійки, наляканий хлопчина зателефонував бабусі. Жінка наказала швидко йти їй на зустріч, щоб разом розбороняти подружжя.
«Я бігла з усіх сил, - говорить Валентина Семенівна, - поблизу міського пляжу мене зустрів наляканий онук. Він показав місце, де вони сиділи. Прибігши туди, ми побачили Зою. Вона лежала на піску вся мокра. Я думала, що від води, бо на дворі вже темніло, а в мене поганий зір. Як виявилося потім, то була кров… Коля викликав швидку. Донька ще була жива. Я намагалась її врятувати, роблячи штучне дихання. Лікарі приїхали за декілька хвилин. Оглянувши доньку, вони наказали мені забрати хлопчика і йти додому. Я зрозуміла, що її вже з нами немає…»
Полтавська міліція оголошувала зловмисника в міжнародний розшук та їздила на пошуки до сусідніх областей, а він ховався у землянці в Полтаві
Про насильницьку смерть жінки на полтавському пляжі працівникам Ленінського райвідділу міліції повідомили лікарі. На місце події одразу прибула слідчо-оперативна група райвідділу, керівництво обласного управління міліції та Полтавського міського управління.
«Жінці був спричинений удар ножем в шию, - говорить начальник Ленінського райвідділу міліції Станіслав Журавльов, - він і став фатальним. У пошуку зловмисника кожна хвилина була цінною. Ми прочісували прилеглу територію, проте результату не було. Мали інформацію, що він може виїхати за межі міста Полтава до матері в Чернігівську область або до родичів в Росію.»
Протягом вересня працівники міліції активно займалися пошуком небезпечного зловмисника, розповсюджували листівки з його зображенням, демонстрували фото по телебаченню. Декілька працівників міліції виїжджали у відрядження до Чернігівської області, проте й там його не було.
За словами Станіслава Анатолійовича, декілька разів громадяни інформували міліцію про місце перебування Віктора, проте кожного разу інформація не підтверджувалася. Останнє повідомлення від громадськості таки вказало на місце перебування чоловіка. Виїхавши для перевірки, міліція виявила Віктора на лавці поблизу домівки сина. Чоловіка було затримано та поміщено в ізолятор тимчасового тримання. За даним фактом порушено кримінальну справу за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство).
«Я дуже її ревнував…!»
Як зізнався Віктор в міліції, після скоєння вбивства він переплив на другий берег річки і вже звідти спостерігав за сином і бабусею, які намагалися врятувати Зою, за лікарями, міліцією… Близько місяця чоловік переховувався у чагарниках поблизу річки, жив в землянці.
З його слів, весь цей час він свято вірив, що його кохана жінка вижила. Пересвідчитися в цьому вирішив на кладовищі. Там він таки натрапив на могилу, де й була похована Зоя.
«Я шкодую, що так сталося, - кається Віктор в міліції, - я дуже її ревнував!...»
Зоя та Віктор разом прожили 17-ть років в цивільному шлюбі. Виховували 11-річного Максима. Всі разом проживали в однокімнатній квартирі Валентини Семенівни. Сімейні сварки виникали, як правило, коли Віктор був напідпитку. Сина виховував бути сильним і вміти давати здачу, проте хлоп’я цікавився зовсім іншим. Максим зростав здібним хлопчиком, любив грати на піаніно, співати. Коли тато-тиран був в вдома, займатися музикою хлопчику було заборонено.
Віктор тримав Зою на жорсткому контролі, перевіряв її мобільний, не дозволяв зустрічатися з подругами, стежив за кожним її кроком. «Якщо щось було не по його, в квартирі було мало місця всім.» - згадує про зятя Валентина Семенівна.
Нині бабуся виховує онука одна. Вона мріє про світле майбутнє осиротілої дитини, сумує за донькою та сподівається на справедливий вирок суду…
