21 лютого ми відзначили Міжнародний день рідної мови. Тобто, для нас, як розумієте, української. Ми вирішили дізнатися, чи для багатьох українців ця мова дійсно рідна.
Журналіст газети «ЕХО» помістив опитування до цього дня в соціальній мережі «ВКонтакті». Питання звучало наступним чином: «Чому Ви не спілкуєтеся рідною українською мовою?» При опитуванні ми вирішили піти від протилежного, щоб було цікавіше. І крім варіанту «А я спілкуюся українською!», додали ще кілька інших, щоб найповніше розкрити це питання. До того ж, бажаючий міг запропонувати свій варіант відповіді до теми. Результати цього опитування ми розглянемо нижче.
У опитуванні на момент написання статті проголосувало 73 людини. З них 40 осіб жіночої статті та 33 — чоловічої. Як бачимо, жіноча частина опитуваних більш активно висловлювала свою думку, чоловіки — пасивніше. Почнемо з найменшої кількості отриманих голосів. В опитуванні висловитися з своїм іншим варіантом бажаючих не знайшлося — 0 %. За варіант «Я за національністю не українець (українка)» — теж таких не було. Тож можна зробити висновки, що в опитуванні взяли участь респонденти лише української національності. «А хіба це важливо?» — не розуміючи, запитали в нас 2 (2.7 %) респонденти. «Мені російська ближча», — зізналися нам ще 2 особи. Чому саме для спілкування ці опитувані обирають російську — вони не побажали обґрунтувати. Понад 38.4 %, а це 28 голосів респондентів, спілкуються суржиком. І, нарешті, насправді великою несподіванкою стало те, що спілкується рідною українською мовою 41 опитуваний, а це понад 56.2 % від всіх респондентів.
Можливо, ви подумаєте, а чому саме такий результат став несподіванкою? Хоча б тому, що в багатьох людей національна свідомість ще спить через численні історичні події, які передували здобуття незалежності: русифікацію, заборону української мови на теренах української держави, недовгий час самостійності нашої країни… У свою чергу національна свідомість найтісніше проявляється у нашій мові. Мабуть, вам відомо, що ідентифікацією народу є його мова. Отже, мовою якого народу ми говоримо, тим ми, власне, і є. Українською — українцями, російською — росіянами. Переходимо на російську, бо вона, бачте, престижніша, судячи із чисельних спостережень за багатьма людьми, які просто соромляться говорити українською мовою, бо то не круто, не «по-городскому». Отже, розмовляючи в рідній державі, будучи українцями на рідній землі, ми свідомо спілкуємося чужою, насадженою історично, — російською. Тобто зраджуємо рідній мові, свідомо чи ні. Причиною цьому насправді є не велика любов до російської, а рабська психологія, яка проявляється в нас у комплексі меншовартості, навіть у відношенні до рідної мови. Ці пострадянські комплекси не бажають нас покидати назовсім. Як ми встигли вже розповісти, добра частка опитуваних розмовляє суржиком. У нашій місцевості це суржик російсько-український. Але ким ми стаємо, коли ним розмовляємо? Сказати точно неможливо. Адже суржик — це суміш двох мов, такий собі покруч, який веде до калічення мови і, врешті, повної її загибелі. Загибелі, бо суржик, як стверджують мовознавці, є таким собі перехідним етапом (асиміляцією). Коли російською мовою ми ще не говоримо, а українською не говоримо вже. Ми переходимо таким чином поступово на російську. І пам’ятайте: кожного разу, коли ми додаємо російське слово в наш український лексикон, то повнота краси нашої рідної мови втрачається з кожним таким словом. Так ми забуваємо, якою рідна мова повинна бути насправді, заміняючи її на сурогат.
Щоб цього не відбувалося, ми повинні викорінювати свою байдужість до рідної мови, змінювати свою рабську психологію, усвідомлювати, ким ми є. Це — наш народ, і його національна приналежність залежить тільки від нас. І як не пафосно звучить, але тільки від того залежить, яккожен з нас плекатиме мову, любитиме її унікальність. Тоді вона житиме на вустах. Бо рідна мова, яка не живе на вустах народу, вважається мертвою. Ми не маємо права цього допустити.
Та все ж, радує, що, за результатами нашого опитування, вона живе, вона відновлюється, проростає сміливими пагонами в свідомість народу українців. Наостанок зауважимо, що наше опитування не претендує на повну картину, яка об’єктивно відображає україномовність громадян усієї України. Та, попри це, дає надію, що з такими результатами ми не втратимо рідної мови.
