30 квітня 2012 року делегація Лохвицької районної організації ВО «Свобода» на чолі з її головою адвокатом, доктором права Олександром Панченком разом з іншими делегаціями свободівців Полтавщини (а це – кілька сотень полтавських патріотів різного віку!) взяла участь у заходах щодо вшанування Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупаки, козаків та старшин полку гайдамаків Холодного Яру, які відбулися цього дня в центрі села Мельники Чигиринського району Черкаської області.
Полтавські свободівці поклали квіти на могилу Василя Чучупаки та до братської могили холодноярців й взяли участь у меморіальному мітингу біля пам'ятника Героям Холодного Яру та пам'ятника Юрію Горлісу-Горському в центрі села Мельники, як також подивились на реконструкцію бою холодноярців з большевиками праворуч від дороги Мельники–Кресельці, освяченні зброї та прапорів на берегах Гайдамацького ставу та екскурсії до дуба Максима Залізняка.
Принагідно зазначимо, що один із керівників полтавських свободівців, автор і упорядник не одного десятка книг про нашу визвольну боротьбу д-р Олександр Панченко, заступник голови Полтавської обласної організації ВО «Свобода», разом зі своїми побратимами у ході проведення цих заходів зустрівся з президентом історичного клубу «Хододний Яр», відомим істориком Романом Ковалем, лауреатом Шевченківської премії з літератури (2011) письменником Василем Шклярем, з очільниками Кінного Полку Чорних Запорожців (які вже неодноразово до цього побували у Лохвиці та Березовій Луці Гадяцького району) – сотником Романом Боровиком та поручником Олександером Стецем із Перемишлю (Польща), та подарував їм на згадку про ці зустрічі у селі Мельниках свою книгу «Лохвицький край» та збірку споминів вояка УПА Романа Маца «Крутими стежками до волі».
Полтавські свободівці щиро привітали також свого лідера Олега Тягнибока та члена політради ВО «Свобода» Олега Панькевича, які були в числі промоторів цього патріотичного дійства українців.
З історії відомо, що якраз на Чигиринщині, де 30 квітня 2012 року й побували полтавські свободівці, - у 1918 році з центром у Холодному Яру діяли загони, які боролися проти денікінців (революційний комітет «Чигиринська республіка» під проводом Свирида Коцура), і повстанські загони прихильників УНР, що вели боротьбу проти совєцької влади. Повстанські загони Холодного Яру оперували на відтинку Черкаси-Чигирин-Знам’янка-Дніпро, їхнім осередком був Мотронинськй монастир, а командував ними вчитель з села Мельники отаман незабутній Василь Чучупака. Серед повстанців Холодного Яру, які нараховували кілька тисяч, крім селян з навколишніх сіл, були і вояки з Кубані (отаман Федір Уваров), Київщини і Галичини. У 1920-22 роках у Холодному Яру діяли повстанські загони отаманів Завгороднього, Петренка, Хмари, Ламайярмо, Нагірного, Деркача та інших. Відстоюючи незалежну Україну, організувавши за козацьким принципом повстанські загони під керівництвом отаманів, холодноярці під гаслом «Воля України — або смерть» з 1918 по 1922 роки утримували незалежність самопроголошеної Холодноярської Республіки. Про боротьбу козаків Холодноярської республіки з большевиками один із учасників подій Юрій Горліс-Горський написав книгу спогадів — документальний роман «Холодний Яр». Деякі з подій боротьби повстанців проти большевицької навали на теренах Холодного Яру та в його околицях художньо описані також у романі Василя Шкляра «Чорний Ворон».
А про повстанський рух, зокрема на північних тернах Полтавщини нам відомо з книги полтавського історика Віктора Яковича Ревегука п.н. “За Волю України. Нариси історії повстансько-партизанської боротьби на Полтавщині в 1917-1923 рр.” (Полтава-2007). Подаємо лише поодинокі фрагменти із загального контексту визвольної боротьби:
“...У січні 1918 року загін “вільного козацтва” з Лохвиці взяв участь у повстанні міського люду проти більшовиків” (с.7).
“... У Лубенському і Лохвицькому повітах з’явилися повстанські загони чисельність до 150 чоловік. Доведені до відчаю, 1-го квітня 1919 року повстали жителі Миргорода разом з червоноармійцями...” (с.31)
“... У середині червня 1919 року один з повстанських загонів перейшов з Миргородського до Лохвицького повіту. Повстанці напали га контору цукрової плантації в селі Яремівщина і забрали там запаси цукру. Проти них з Лохвиці був посланий каральний загін, який підійшов до Бодакви і, не знайшовши там повстанців, вдався до провокації. Чекісти видали себе за повстанців і попросили селян знайти інший такий же повстанський загін, з яким вони нібито втратили зв’язок. 18 озброєних вилами і косами селян виявили бажання приєднатися до повстанців. Селяни добровільно зібрали 40 підвід зарчів і разом із заарештованими прибічниками комуністів вирушили до лісу, в якому знайшли 6 повстанців із якогось невідомого загону. Чекісти наказали селянам викопати яму ніби для комуністів, яких збиралися розстріляти, але розстріляли 25 селян , які піддалися на провокацію” (с.45).
“...У серпні 1919 року в Пирятинському повіті почав діяти проти денікінців загін під командуванням Стеценка, в якому налічувалося 150 повстанців, в Роменському – Кібця (100 чоловік), в Лохвицькому – Дикого і Осипова (200 чоловік з 4 кулеметами)... Різними за політичною орієнтацією були ці повстанські загони, але більшість їх ватажків і рядових постаннців стаяли на засадах української партії комуністів-боротьбистів і виступала за державну незалежність України....” (с.50).
“Наймасовіші виступи селянства Полтавщини з державницькими гаслами (“під жовто-блакитними прапорами”, як зазначалося в інформаціях ЧеКа), на початку 1920 років відбувалися в Роменському, Пирятинському, Прилуцькому, Лубенському, Лохвицькому та Зіньківському повітах. “У Лохвицькому повіті, - говорилося в повідомленні місцевого парткому КП(б)У, - селяни не бажають виконувати розкладку. Вживаються репресивні заходи: арешти, заручники” (ДАПО, ф.Р-9032, оп.1, спр.28, арк.1) (с.63).
“За підрахунками З.Яненко протягом 1920-1921 років на теренах Лохвицького повіту” діяло близько 14 повстанських загонів... В переважній більшості вони складалися із сільської молоді” (с.69).
“Всього ж, за офіційними радянськими даними літа-осені 1920 року, у... Лохвицькому повіті” було здійснено 5 нападів на частини ЧА, продзагони, партійні і радянські установи, в яких взяло участь 250 піших та 225 кінних повстанців.... 13 грудня 1920 року з Прилуцького повіту до Лохвицького несподівано прорвався кінний загін під командуванням якогось “Івана Івановича”, чоловіка років 45, якого повстанці шанобливо називали “Батьком”. Для маскування загін їхав під червоним прапором....” (с.92).
“Притягом 6-7 травня 1921 року махновці на короткий час зайняли села Вороньки, Бербениці, Брагінці, Мелехи, Білогусівку і Ждани. До Чорнух була послана кінна розвідка з 15 вершників, яка вчинила в селі неймовірну паніку: місцева радянська влада втекла до Лохвиці” (с.106).
“7 серпня 1920 року спільними силами, об’єднаними загонами Л.Христового, Степового та Т.Чернущенка повстанці здобули Гадяч, витіснивши звідти 220-ий батальйон ВОХР. Рештки червоних військ втекли до Лохвиці, з прибуттям яких у місті почалася паніка...” (с.123).
“В самій Лохвиці для боротьби з повстанцями спішно почали формувати зведено-тачанковий загін у складі 92 чоловік, до якого включили частину повітової номенклатури, 28 комуністів і групу найбільш надійних комнезамівців... Створений загін мав 29 коней, 23 примітивні тачанки, по суті звичайних селянських возів, 4 гвинтівки, але не мав ні шабель, ні сідел. Щоб посилити його боєздатність, загону тимчасово передали Лохвицьку кінну міліцію... Голова Лохвицького повітвиконкому С.Нелепа в листі до голови Чорнухинського волосного виконкому Сагури повідомив, що для проведення урядової амністії всім учасникам антирадянського повстання до Лохвиці прибуває голова Всеукраїнського ЦВК Г.І.Петровський... 12 грудня” 1920 року “Сергій Гресь, скориставшись приїздом до Лохвиці Г.І.Петровського, особисто звернувся з проханням до голови Лохицького повітвиконкому порушити перед ним клопотання про амністію всіх повстанців – козаків його куреня... Того ж дня Г.І.Петровський... оглосив на Лохвицькому повітовому з”їзді комнезамів “усіх цих бандитів помилуваними... До 25 грудня до органів радянської влади добровільно з”явилося 75 козаків загону Гонти і 20 дезертирів, у тому числі Володимир і Сергій Гресі.... У березні 1921 року в Лохвицькому повіті було амністовано 126 повстанців, які здали 60 коней, 3 важких і 7 легких кулемети, 10 гвинтівок і пістолетів... Кожному амністованому Г.І.Петровський вручив довідку, підписану Лєніним, яка гарантувала право на проживання на” радянській “території і захист під переслідувань за участь у протибільшовицьких повстаннях” (с.185, 186, 187-188).
“Характеризуючи політичне становище Полтавщини, губернське відділення ДПУ у звіті за квітень 1923 року зазначало”, що “особливо несприятливі для радянської влади умови... залишалися в... Сенчанському районі, де більшість населення має виразно петлюрівську ідеологію.... В іншому звіті ДПУ зазначало, що і в решті повітів, зокрема в селах Бербениці, Івахники, Степуки, Свиридівка, Жабки і Лука колишнього Лохвицького повіту “населення здебільшого куркульське, заражене петлюрівщиною і бандитизмом” (ДАПО, ф.Р-1503, оп.1, спр.229, арк.14) (с.220).
“Більше трьох років у Лохвицькому повіті діяв загін Кості Гарбута чисельністю близько 40 чоловік. Його базою були села Івахницької, Озерської і Білоусівської волостей, де повстанці користувалися підтримкою більшості селян, а радянська влада була ненадійною... 15 грудня 1922 року загін К.Гарбута розгромив сільський виконкому у Бербеницях Івахницької волості, вбив двох міліціонерів, а з шести комнезамівців познімав чоботи... 6 лютого 1923 року” повстанці “захопили у млині Свиридівського споживчого товариства 65 пудів борошна і направилися до села Жабки. З Лохвиці був терміново викликаний кінний резерв повітової міліції (18 шабель і 8 штиків) та взвод комунарів окремої роти ЧОН, які перехопили повстанців. Під час бою К.Гарбута було вбито, поранення дістали комуніст Євсей Залужний та агент ДПУ Троян”.... “Рештки загону К.Гарбута” після загибелі в перестрілці 9 лютого 1923 року за 8 км. від Пирятина його брата та Федора Михайлюка “очолив Колесник...” (ДАПО, ф. Р-1631, оп.2, спр.382, арк.119) (с.225-226).
Йдучи вслід за Тарасом Шевченком, - ми проголошуємо:
«…В день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.»
