А немає її. Вигадали мудрі вчені мужі. Але в природі її ніколи не було. Ну справді, якби хоч трохи логіки було б у діях людей, то вони були б принаймні послідовними, чи не так? Але ж ні!
Минулого тижня депутати сільської ради у Старих Санжарах каменя на камені (образно, звісно) не залишають від свого сільського голови. Запально і переконливо говорять, що він за два роки не здобув авторитета. І вже не здобуде. Що у селі його не знають, що із людьми він працювати не вміє. І так далі, і тому подібне. Послухав депутатів, і у мене, як людини сторонньої, склалося враження, що на посаду сільського голови потрапила абсолютно випадкова людина. Ну, буває таке. Раз — і ти раптом сільський голова.
Так от, якщо людина дійсно потрапила на таку посаду випадково, то депутати, на мою думку, мали якось спробувати виправити помилку. І вони начебто збиралися це зробити. Говорили про висловлення недовіри, про перевибори і навіть про референдум.
Але минув тиждень. І ті самі депутати збираються практично у тому самому складі. У тому самому приміщенні. І що вони роблять? Вони знімають сільського голову, який за два роки не здобув авторитета? Ні! Вони дають йому ще один шанс. І навіть не розглядають питання про недовіру! Я не маю нічого проти Віктора Плескача. Можливо, він непогана людина. Просто, сільський голова — це не його покликання. Але ж люди добрі, будьте послідовними хоч трішки! Ви чотири години на минулій сесії говорите про те, який цей голова поганий. Потім ще годину на цій сесії. А потім з’ясовується, що всього цього можна було і не говорити. Результат все одно нульовий. А все чому? Тому що страшно. Що ж буде, якщо ми знімемо голову? Це ж нові вибори! А кого виберуть? А як тоді з цим? А що, як буде ще гірше? Так, доки депутатів мучитимуть сумніви, Віктор Володимирович, дивись, спокійно допрацює до кінця каденції. А може, і на другу замахнеться. А така річ як авторитет — діло наживне. Немає через два роки — буде через п’ять.
Ситуація з недовірою сільському голові наштовхнула мене на роздуми про речі більш глобальні. І я спробував уявити цю ж ситуацію, але у масштабах країни. От зараз більшість мешканців нашої країни обурюється політикою Президента України Віктора Януковича. Навіть у Донецьку невдоволених ним вистачає. Йому у провину закидають і розкішні будівництва у Межигір’ї, і лобіювання сімейного бізнесу у всеукраїнських масштабах, і переслідування політичних опонентів, і недостатню освіченість та невміння говорити. Але це зараз. А як тільки прийдуть президентські вибори, наші непослідовні і нелогічні українці подумають: «А кого ж нам вибирати замість нього? А нікого! Хай уже буде, може, виправиться». І може, справді, у свій другий президентський строк Віктор Янукович перестане будувати собі палаци за державний кошт, літати на вертольоті над бідною країною і саджати у тюрми опозиціонерів. Можливо. Але це так само реально, як за три місяці з підприємця перетворитися на авторитетного сільського голову.
