Не дивлячись на серйозність займаної посади, я завжди любив гумор, за що мене поважали друзі та колеги. Та інколи ця риса характеру вводила в оману сторонніх людей.
У зв’язку з цим розповім коротеньку історію.
Одного разу, коли я працював прокурором Оржицького району, повертаючись з Полтави, де на колегії прокуратури області отримав ряд зауважень і настрій був не з кращих, недалеко від Лубен побачив двох молодих хлопців, які «голосували» на узбіччі дороги.
Щоб якось поліпшити настрій, наказав водію зупинитися біля них. На запитання: «Куди вам треба?», ті в один голос відповіли: «В Оржицю». «Тоді сідайте», — запропонував я. — Ми туди і їдемо». Дорогою розговорилися. Хлопці повідомили, що їдуть шукати роботу. А один із них висловив припущення, що я напевно працюю головою колгоспу. Це мене розвеселило і я добродушно поцікавився, звідки в нього така проникливість: «Я дійсно працюю головою великого колгоспу». На що хлопець самовдоволено відповів: «Трохи розбираюся в людях».
Тепер і водій активно підключився до розмови, допомагаючи мені грати роль голови. Я з серйозним виглядом розпитував, яку роботу вони можуть і хочуть виконувати в нашому господарстві. На що хлопці відповіли: «Можемо ремонтувати приміщення або працювати охоронниками». По лексиці та поведінці наших пасажирів було зрозуміло, що вони не зовсім прості й побували в місцях позбавлення волі. Тому, продовжуючи грати роль доброзичливого керівника господарства, погодився їм «допомогти» й заявив: «Скоро приїдемо до контори і оформимо всі документи».
Таким стрімким розвитком подій хлопці були задоволені. Жартували і переморгувалися.
Прибувши в Оржицю я запропонував водію їхати прямо в «контору». Побачивши вивіску райвідділу міліції, наші попутники спочатку нічого не зрозуміли, а я попрохав Вадима покликати «бухгалтера». Вийшов черговий міліціонер і повідомив: «Привіз вас не голова колгоспу, а прокурор». Я ж наказав дізнатися, що це за люди і яку роботу шукають.
Після перевірки документів їх відпустили. Виявилося, що вони дійсно нещодавно звільнилися з місць позбавлення волі та хотіли десь улаштуватися на роботу. Та після цієї розмови швидко виїхали з району, заявивши на прощання: «Якщо з самого початку втрапили до прокурора та в міліцію, тут шукати вже нічого…»
Можливо, у хлопців були і добрі наміри або, у такий спосіб, ми попередили злочин в Оржицькому районі.
Це питання лишилося без відповіді.
Водій же прокуратури, Вадим, довго згадував цей випадок та посміювався.
