Останні декілька років ми постійно чуємо про те, що Україна повинна йти шляхом розвитку європейських держав. Ледь не щотижня уряд впроваджує нові реформи, що в результаті мають привести країну і її жителів у світле майбутнє. Ба, навіть команда президента з перших днів при владі оголосила про старт бренду цифрової держави у смартфоні. Це такий собі принцип надання послуг без участі чиновників. Лише мобільний телефон, електронний кабінет та інтернетзв’язок.
Шкода лише, що жителі мегаполісів і реформатори не знають про такі села, як Солошине, Марківка чи Лебедине, де навіть мобільний зв’язок складно знайти, не говорячи вже про інтернетмережу. Один із жителів Солошиного розповідав, що коли на його телефон вдається знайомим додзвонитися, він мчить на город за будинком, бо лише там пробивається зв’язок. А для того, щоб його односельцям записатися на електронну чергу до лікаря, потрібно приїхати в Кобеляки, бо тільки в містечку «ловить» 4G.
Та якби там не було, нам нікуди не подітися від сучасних технологій. Як кажуть, від прогресу не сховаєшся…
Наведу приклад.
Кілька місяців тривала епопея із визначення підрядника, який відремонтує автодорогу між Кобеляками й Біликами. Урештірешт, восени будівельна організація приступила до виконання робіт. Місцями вони якісно відремонтували ями, місцями зробили горби, від яких рух на автодорозі практично не став безпечнішим. Та оцінювати якість виконаних робіт — це обов’язки технагляду. Автор, як учасник дорожнього руху, може висловлювати лише суб’єктивну думку. І ось на понівеченій дорозі поряд із зупинкою «Ліщинівка», де ями тимчасово заховались під шаром асфальту, сталося диво. У місці пішохідного переходу нанесли нову розмітку і встановили дорожні світильники, що іменуються як «вставки розмічальні дорожні». У нічний час доби вони вказують водіям, що попереду — пішохідний перехід. Прогрес! Цивілізація! Шматочок Європи!
Можливо, мене звинуватять у цинізмі, але я поясню свою позицію. Засцяна зупинка в Ліщинівці періодично заростає бур’янами, а коли йде дощ, то перед нею утворюється величезна калюжа, до якої якраз примикає перехід. Тобто, людина, аби не намочити ноги, не переходитиме дорогу в цьому місці. Особливо місцева, вночі, бо точно втрапить у калюжу.
От і виходить, що до зупинки прогрес не дійшов. Може, під час чергового ремонту це врахують.
Інший приклад розповів знайомий кобелячанин. Він підключений до провідного Інтернету. І ось у нього сигнал зник. Чоловік починає телефонувати в колцентр, де йому в автоматичному режимі радять залишити заявку. Він виконує весь алгоритм дій за інструкцією. Чекає тиждень — Інтернету немає. Потім знову телефонує і залишає заявку. Через декілька днів до нього таки приїжджає ремонтна бригада на старому УАЗі. Чоловіки вилазять на нахилений дерев’яний стовп, відкривають іржаву коробку, у яку заведені дроти, пасатижами підкручують їх і сигнал з’являється.
Ось такий прогрес. А ви говорите, що немає розвитку. Він є. Тільки напрям у нього дуже цікавий, якби не сказати більшого.
