Олександр Гавриш: «69 років стажу і півтора роки в повітрі» (фото)

Олександр Гавриш: «69 років стажу  і півтора роки в повітрі»

На жаль, необхідно констатувати, що зараз усі ми мимоволі живемо у світі з так званими «перевернутими» цінностями. На перших шпальтах газет, у соцмережах, у центрі загальної уваги — брехливі й відверто придуркуваті політики, гламурні дурепи із силіконовими цицьками і скоробагатьки із вкраденими мільярдами. На них дивляться, на них рівняються, на їх прикладах вчаться. Між тим, поряд із нами спокійно і розважливо живуть справжні, а не силіконові люди, справжні герої, які дійсно заслуговують на увагу та пошану. Житель села Орлик Олександр Гавриш – один із таких непомітних героїв.
Коли ми зустрілися із Олександром Олексійовичем біля його дому в Орлику, він одразу напівжартома-напівсерйозно зауважив:

— Це ви «на мало» приїхали. До мене потрібно днів на два хоча б. Згадати є про що.

Дійсно, життя Олександра Гавриша видалося насиченим на події, на враження, на зустрічі з цікавими людьми. У ході розмови його навіть доводилося зупиняти і повертати до теми. Адже один спогад «зачіпався» за інший — і починалася нова захоплююча розповідь про вже іншу подію. Недаремно ж чоловік почав писати біографічну книгу. Розповісти йому є про що.

 

«Мене знайшли не в капусті, а в яблуневому саду»

Практично все життя Олександра Гавриша пов’язане з небом, із авіацією, із польотами. Згідно з документами, у повітрі він провів 13 тисяч 116 годин і 38 хвилин.

Гавриш сміється:

— Це якщо перевести в дні, то я не ходив по землі, а літав над нею 546 діб, тобто майже півтора роки. Як буде написано в моїй книзі, «Землю я теж люблю, але коли дивлюся на неї з неба».

Є в біографії Гавриша ще одне і не останнє унікальне досягнення. Його трудовий стаж становить 68 років! І це при тому, що зараз чоловікові сімдесят від народження. Він пояснює:

— Взагалі, за звичайною методикою я пропрацював 25 років. А потім пішов на пенсію. Але ж льотний стаж по іншому рахується.

За все своє трудове життя Олександр Гавриш не літав лише два роки. У цей період він трудився вантажником у магазині. Було це вже тоді, коли припинив літати. І було не з доброї волі. У 1995 році він літав у Естонії. Розпався Союз і в російськомовних почалися проблеми. Гавриш згадує:

— Доходило до того, що під час якоїсь перевірки мою дружину, Ніну Миколаївну, медсестру за професією, ховали в підсобці. Вона естонської не знала. І я не знав. Двічі мене намагалися звільнити, але я витримав. А на третій раз махнув рукою і пішов із авіазагону. Після цього два роки працював вантажником. Донька ще вчилася. А тільки-но отримала диплом, ми виїхали з Естонії.

Про те, що стане льотчиком, Гавриш знав із того моменту, коли почав усвідомлювати цей світ, тобто змалечку.

Розказує:

— Це десь із підсвідомості, це — доля. Мої батьки були родом із центральної України. Мама, Катерина Гаврилівна, — тутешня, із Ханделеївки, зараз Вільховатка, тато, Олексій Микитович, — із Харківської області. А народився я на Закарпатті в селі Ванігово. І завжди казав і кажу, що мене знайшли не в капусті, як усіх діток, а в яблуневому саду. Тому що  перші спогади дитинства — це величезний яблуневий садок, гори й літаки. Я постійно запитував у батьків, як вони літають і не зачіпають гори.

Тому питання, ким стати в дорослому житті, було вирішене ледве не з дня народження. Закінчивши із «золотою» медаллю школу вже в Орлику, куди переїхала родина, юний Сашко Гавриш поступив учитися в Кременчуцьке льотне училище. Конкурс тоді був вісімдесят чоловік на одне місце. Олександр потрапив на навчання без екзаменів, як медаліст. Уже на другому курсі почав літати. Почав у 1967 році із ЯК-18А та Ан-2, а закінчува в у 1995-му на Ту-134.

Більшу частину льотного життя провів у Естонії. Літав із Талліна у всі частини величезного Радянського Союзу, виконував і міжнародні рейси, сідав і злітав у Швеції, Норвегії, Фінляндії, обох Німеччинах, Італії, Великобританії. У Китай літав лише в якості пасажира. Як каже: «Пивка попити». Тоді пілоти Аерофлоту мали право на один раз у рік безкоштовно злітати в будь-яку державу, із якою було авіасполучення. А їх дружини користувалися п’ятидесятивідсотковою знижкою.

Але найулюбленішими рейсами для Гавриша, за його словами, були польоти в Ташкент. Звідти він постійно привозив різні екзотичні для Естонії смаколики та книги. Згадує:

— Ну книги, які тоді були дефіцитом, купляв через знайомих дівчат у воєнторзі, а смаколики – на ринку. Узбецькі дині ми привозили ледве не тоннами. У мене була величезна сумка, у якій вільно могла лягти доросла людина. І туди я міг скласти до десятка знаменитих узбецьких динь. Одна диня важила до десяти кілограмів. Із Сухумі привозили чачу. А найбільший кавун, як зараз пам’ятаю, привіз, не повірите, – із Челябінська. Шістнадцять кілограмів ваги показали.

 

«Пятьорка» від попугайчиків

Звичайно ж, не польотами єдиними жив і продовжує жити Олександр Гавриш. У його житті вистачає захоплень. Серед хобі — написання книг, філателія  (колекціонування марок), нумізматика (колекціонуванні монет), філотаймія (колекціонування календариків) і, звичайно ж, колекціонування моделей літаків.
Серед колекції банкнот і монет є одна, особливо цінна саме для Гавриша. Вона видатна не в плані нумізматики, а як життєвий спогад. Мова йде про звичайнісіньку радянську «пятьорку», тобто п’ять карбованців.

Олександр Олексійович пояснює:

— Із цією «пятьоркою» до мене в Естонію приїхала бабуся. Тоді ж грошей вдома не тримали, оскільки їх фактично було важко втратити, то «складали на книжку», тобто в єдиний у державі Ощадбанк СРСР. І от бабуся, надумавши їхати, «зняла» певну суму із ощадкнижки. І, боячись, що гроші вкрадуть, заховала банкноти в клітку із попугайчиками. А пташки взяли і поклювали гроші. От одну таку покльовану попугайчиками банкноту я і зберіг.

Повернувшись у Орлик, Олександр Гавриш не сидить на місці. Він почав писати книги. Три вже видав. Це — збірки віршів про авіацію. Вірші не власні. Протягом життя Олександр Олексійович записував усе з поезії, що було присвячене авіації. Потім акумулював записи і виклав у книгах. Зараз пише книгу біографічних спогадів. Не лише про себе, а про всю сім’ю.

За ті пару годин, проведені в бесіді з Олександром Гавришом, вдалося отримати таку величезну кількість інформації, що можна теж написати якщо не книгу, то захоплююче оповідання. Оповідання про справжню людину, про справжнього, а не силіконового героя.

 

P.S. Від імені редакції висловлюю вдячність Віктору Шишацькому за те, що  збирає інформацію про видатних земляків. І ділиться нею. Про одних лише орлян можна вже писати десяток статей.


Автор: Ігор ФІЛОНЕНКО, «ЕХО»

17 травня, 19:10 | Кобеляки | Цікаве


1. Седой / 18 травня, 10:14
Респект Александру Алексеевичу, а заодно и автору.
Три момента, на которые обратил внимание:
1. Что такое "Смаколики", т. Гавриш слыхом не слышал, как, впрочем и я и еще %90 полтавчан :))
2. Летая над Украиной, т. Гавриш должен был заметить, что ни Полтавская обл. (Вильховатка), ни тем более Харьковская уж никак не ЦЕНТРАЛЬНАЯ, а ВОСТОЧНАЯ Украина :)
3. Впечатлило про подсобку. Ну хоть не в мусорный бак, как на Украине. Повезло жене.
2. Ltava / 18 травня, 10:25
Проблеми розпочалися не у російсько мовних а у тих хто все життя прожив у чужій республіці ОКУПОВАНІЙ!!! і не вивчив мову громади території де жив(((
3. Седой / 18 травня, 13:47
:))) И где это видано, чтобы ОККУПАНТЫ учили чужой язык????
4. Седой / 18 травня, 13:49
А оккупанты во Львове (Украина) по польски говорили? :)
5. Ltava / 18 травня, 13:53
4.Седой
«А оккупанты во Львове (Украина) по польски говорили? :)»


Львів був у Польсько-литовській Річ Посполи?та Де усі говорили польською ))
6. Седой / 18 травня, 22:01
я про после 1939го
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Завантажуємо курс валют

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації