27 червня він пішов від нас. Піднявся в небо і не повернувся на землю живим. На цих словах пафос закінчується. Адже він дуже не любив пафос. Саша Діденко, який кілька років тому вирішив спробувати себе в журналістиці, любить згадувати про своє перше знайомство із Сергієм.
Сашко, як типовий кобеляцький франт, та ще й педагог за освітою, напевне, цілу ніч «гладився», брився і одеколонився. Словом — готувався до зустрічі з Великим Босом. А до нього на співбесіду прийшов худющий хлопчина в старій футболці і порваних джинсових шортах. І відбулася нормальна ділова розмова. І була відкрита нова сторінка в житті Сашка Діденка. Як у різні роки, у кого раніше, у кого пізніше, були розгорнуті нові сторінки в житті ще кількох кобелячан, новосанжарців, царичан, які в більшій чи меншій мірі причетні до проекту під назвою «ЕХО». І чомусь мені здається, що ніхто з тих людей, хто співпрацював із Сергієм, про це не жалкує.
Для автора цієї статті, як для «закінченого» дзен-буддиста, немає абсолютних авторитетів серед нині живих землян. Сергій теж не був ним. Сперечалися, сварилися, сміялися один з одного не раз і не двічі. І до розриву ділових стосунків доходило. Це — неминуча складова нашого прекрасного і водночас недосконалого життя. Адже ми є всього-навсього недосконалими людьми.
Але пам’ять про Сергія і величезна повага до цієї людини залишиться назавжди. Адже 17 років тому він ризикнув і створив проект, аналогів якому в Україні немає. У всякому разі, мені особисто не відомо про існування повністю незалежних від партійних чи бізнесових спонсорів газет. За всіма хтось «стоїть». А в Кобеляках є «ЕХО», за яким не стоїть ніхто. Щоб там не придумували любителі конспірології, яким нічим більше зайнятися, як вираховувати власника. Їх право — нехай придумують.
І я дійсно пишаюся тим, що співпрацюю із проектом «ЕХО», що можу писати і говорити те, що думаю, незалежно від того, яким є прізвище Президента, Генпрокурора, голови «ридиа», мера та інших недосконалих людей. А тут тобі ще й гроші за це платять.
27 червня пішов із життя Сергій Попович. Єдиний і неповторний засновник газети, сайту, а зараз і сторінки в соцмережах, на інтернет-платформах та інших сучасних штучках, які об’єднані назвою «ЕХО».
Майже рік, як Сергія з нами немає. Але він є. Адже його справа живе і не збирається вмирати, як би це комусь не хотілося. Думаю, він би нас похвалив за це.
27 червня пом’янемо, видихнемо і вперед. Політ продовжується.
