Аліса — це ім’я собаки, яка, завдяки своїй кармі та добрим людям, отримала шанс на життя. Історія про собачку, яку одні люди вивезли до автодороги, цим фактично прирікаючи її на смерть, а інші врятували від загибелі. Про це розповіли учасники події.
Пару тижнів тому працівники однієї із будівельних бригад, які живуть у Кобеляках, отримали підряд у одному із сіл Лебединської сільської ради. Одного дня, їдучи на роботу, біля лісопосадки, що між селами Єднання та Лебедине, вони побачили невеличкого песика. Собака стояла обабіч дороги і проводжала поглядом машини, що проїжджали повз неї.
Зазвичай домашні тварини потрапляють у такі місця після того, як колишні господарі з тієї чи іншої причини вирішують їх позбутися. Тоді не надто розумні люди не придумують нічого кращого, як просто взяти і «завезти» собаку чи кішку. Вивозять у ліс, на звалища, до автодоріг. Є гірший варіант, коли тварину вбивають.
Цій собаці «пощастило». Її не вбили. Але опинившись у іншому, незвичному для себе, світі, тварина була приречена на смерть від голоду чи спраги.
Зрозумівши типовість ситуації, будівельники вирішили підгодовувати нещасну тварину. Годували вранці, їдучи на роботу, і ввечері, повертаючись додому. Буквально за два-три дні собачка вже звикла до того, що в певний час отримує їжу. І вже виходила з лісопосадки, почувши звук двигуна саме цієї машини. Але до рук не йшла.
На п’ятий день будівельники закінчили роботу. Повертаючись у Кобеляки, звично нагодували свого підопічного.
А вже вдома ввечері в одного з учасників, точніше, учасниці події забрала душевний спокій думка про те, що вони більше не будуть їздити на об’єкт, не будуть проїжджати повз ту місцину біля лісопосадки, не будуть годувати і поїти нещасну тварину. А вона ж, собака, вже чекатиме.
…Час ішов. Уже сутеніло. А думка про собаку все не давала спокою. І тоді в спішному порядку була організована експедиція до лісопосадки. Більше години тварину приманювали до рук. Зрештою, вона підійшла.
…Собаку назвали Аліса. Саме на це ім’я вона відреагувала під час рятувальної операції, коли її викликали з кущів.
Аліса зараз живе в Лариси. Ларисою звуть маму співчутливої жінки, яка не змогла покинути напризволяще бідолашну тварину.
Аліса в чужому, а зараз уже рідному для неї обійсті освоїлася миттєво. Вона вже носить своїй новій власниці газети та окуляри. Одного разу навіть принесла мобільний телефон. Розповідає Лариса:
— Побачила ж, де я в холодочку відпочиваю і читаю. І тепер туди окуляри носить. Ну мобілку я від неї ховати почала, а то погризе чи розіб’є.
Такий ось щасливий кінець. Цікаво, а що важливіше для потрапляння в Царство Небесне чи для заробляння гарної карми? Будівництво церкви? Дотримання посту? Хадж? Чи банальний порятунок такої собі цілком рядової собаки Аліски.
Чомусь, багато людей думають, що давши багато грошей іншим людям у чорних рясах чи помаранчевих кашаях, накупивши багатезно свічок, набудувавши храмів, вони гарантують собі якісь привілеї після смерті. Дивно, чи не так? Навряд чи про це їм сказав їх Бог. І можливо, для нього таки важливіший порятунок рядової Аліски.
