Сьогодні, у вівторок, 28 липня, у село Мідянівку Кобеляцького району приїжджав Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль. Ще із вечора понеділка автору цієї статті набридали телефонними дзвінками з повідомленнями про приїзд високого гостя. При цьому, люди запитували: «А ви знаєте? А ви там будете? А ви про це напишете?».
А мені до смерті не хотілося їхати в Мідянівку. Не тому, що це Мідянівка, а тому, що ніяк не міг зрозуміти, навіщо мені туди їхати, про що там писати, на кого там дивитися. На Шмигаля? Так я його багато разів на фотографіях у Інтернеті бачив. Шмигаль, як Шмигаль, нічого неординарного. Навіщо він їде в Мідянівку? А біс його знає. Напевне, через те, що представникам влади «положено» їздити по країні, бувати на підприємствах, про щось із кимось говорити, на фоні когось фотографуватися. Так було ще із часів «совка», нічого не змінилося й до цього часу. Напевне, і не зміниться. Народ же має пам’ятати своїх правителів у обличчя, от йому й нагадують.
Ну а згідно з протоколом, під час таких поїздок високий чин, побувавши на виробництві, тобто в агонізуючому кременчуцькому підприємстві, має відвідати ще й аграріїв. Полтавщина, вона ж аграрний край. На жнивну ниву Шмигаля ж не повезуть. Там спека, та й жнива, по великому рахунку, вже закінчилися. А в Мідянівці є підприємство з виробництва посівного матеріалу. Туди й повезли.
Тому повторюся, страшенно не хотів їхати на оглядини Прем’єра, вважаючи це абсолютно марним гаянням часу. Тим більше, що в цей день уже «горіла» замовна рекламна стаття про фалоімітатори. Для тих, хто не знає, поясню. Фалоімітатори — це такі штуки, що схожі на справжній чоловічий статевий орган. Їх використовують, як доповнення до нормального сексу, інколи — як заміну.
У Інтернеті є багатезно всіляких секс-шопів, які продають фалоімітатори та інші штуки й штукенції для сексу. І для того, щоб пошукові системи «викидали» при запитах той чи інший магазин раніше за інші, власники сайтів і замовляють рекламні статті. Оце саме таку статтю і потрібно було написати. Платять за таку роботу не надто багато, але платять. Та при цьому вимагають оперативності.
І от уявіть, така дилема. З одного боку — стаття, на якій можна трішки заробити, «горить», а тут з доброго дива Шмигаля принесло.
Усе ж, поїхали. І ви знаєте, навіть не довелося жалкувати за даремно втраченим часом. Приїзд Прем’єра таки дав поживу для розуму.
Звичайно ж, до тіла самого політика нас не допустили. Сказали, немає акредитації. А щоб її отримати, потрібно подати заявку, а потім ще й їздити за тілом по Кременчуку і околицях. Це ж скільки статей за цей час можна було написати!
Ну та не допустили, то й нічого страшного. А от головне побачити вдалося. А що головне, на мою суб’єктивну думку: от стояв я, дивився на кортеж Прем’єра і рахував транспортні засоби. Нарахував 21 тільки в колоні. Серед них — жодного велосипеда. І ще три поліцейських автомобілі стояли біля місцевої сільради. І ще одна машина «моталася» попереду. А ще був автомобіль «еменесників», «швидка допомога» і ще багато всього. Чоловік сто обслуговували приїзд одного чиновника. У тому числі, і рятувальники, які мають бути готовими виїхати на пожежу. У тому числі, й бригада медиків, які мали б рятувати чиїсь життя. Але замість цього ціла купа людей, незрозуміло з якої причини, каталися за одним чоловіком. І, що головне, приїзд чи неприїзд Шмигаля абсолютно нічого не змінить у житті селян з Мідянівки чи робітників з Кременчука.
І от дивився я на цю кумедію і згадував, як трішки більше року тому мільйонам українців продали партію фалоімітаторів, тьфу, вибачте, «нових облич» у владі. Мільйони людей, ні про що не задумуючись, ні в чому не сумніваючись, проголосували за телевізійну картинку, за кіно із президентом на велосипеді.
Ну і де велосипеди, хочеться запитати? Кого посадили? Яку війну закінчили? Кому жити стало заможніше, окрім продавців масок та апаратів штучної вентиляції легень? Ну, невдовзі ще продавці вакцин різко розбагатіють.
Хотілося б закінчити вже сакраментальною фразою про те, що «Вас же попереджали». Але нічого це не дасть. Всесильні закони реклами працюють безвідмовно. Причому, вони абсолютно ідентичні що для продажу фалоімітаторів, що для продажу посад президентів. Головне — у «пошуковику» (комп’ютерній інтернет-пошуковій системі) бути першішим за інших. І щоб емоції переважали раціо. Різниця лише в сумах до оплати. За рекламу із продажу посад президентів і прем’єрів платять більше, ніж за рекламу фалоімітаторів.
У випадку із «зеленими велосипедистами», пошуковиком був мозок кожного, хто за них проголосував.
P.S. Але свої сто гривень за рекламну статтю я таки зароблю.
