Через кілька днів усі ми дізнаємося, хто ж очолить дві громади, які виникнуть на місці колишнього Кобеляцького району. Навряд чи перерахунок голосів надто затягнеться, і вже ввечері 26 жовтня хтось питиме могоричі від радості, а хтось «заливатиме очі» від гіркоти поразки. Це — про претендентів та претенденток.
Будуть квіти, будуть поздоровлення і вітання. А потім голова виборчої комісії вручить голові чи головисі мандат…
І почнуться суворі робочі будні. Одразу скажу, що заздрити двом новим керівникам не варто. А тому, хто прийде після них, буде працювати набагато легше. І зовсім не через те, що новообрані голови здійснять якісь революційні прориви і здадуть громади тим, хто їх змінить, у зразковому порядку. А через те, що ті, хто стануть головами після 25 жовтня, вже пройдуть основні «кола пекла» і будуть змушені зробити багато-багато непопулярного і неприємного. «Пропетляти» і перечекати п’ять років до нових виборів не вдасться нікому, незалежно від прізвища чи партійної належності. І доведеться робити таке, за що вчорашні прихильники можуть і зненавидіти.
Почнемо по порядку. По-перше, новим керівникам громад та депутатам держава вже не дасть грошей на розвиток, як давали тим, хто примудрився створити ОТГ у період добровільного об’єднання. Доведеться розраховувати виключно на власні сили і бюджети.
Натомість нових фінансових зобов’язань хитра держава «налигає» більше, аніж достатньо. І досить швидко виясниться, що отих сотень мільйонів, які будуть у бюджетах, не вистачить не те що на розвиток, а навіть на «латання дірок».
Між тим, у більшості програм більшості претендентів ми бачимо заяви про наміри щодо того, як вони збираються тратити гроші. Аквапарки там усякі, стадіони, збереження ФАПів, будівництво доріг, освітлення. І майже ніхто не говорить про те, де він чи вона візьмуть гроші на всі ті «прєлєсті». А грошей то катма. Безумовно, резерви є. І якщо «піднапружити» податкову та самих платників податків, особливо селян, які одноосібно обробляють землю, то кілька мільйонів «нашкребти» удасться, водночас наживши собі ворогів. Але ж… Але ж через рік, максимум через два, закінчиться будівництво автодороги Н-31 Решетилівка — Дніпро. А з цим піде з громад такий серйозний платник податків, як «Онур». А турки мало того, що податки платять, вони ще й робочі місця створюють. А це — теж податкові відрахування до місцевих бюджетів. І якщо біличани ще можуть тішити себе надією на відродження цукрового заводу чи якогось «замінника» свинокомплексу, то в кобелячан та «іже с німі» резерву й надії немає ніяких. Від слова «зовсім».
І як закономірний результат — доведеться не «відкривати» і «зберігати», як обіцяють зараз, а «закривати» та «скорочувати».
Першими «під ніж» підуть культармійці. Грошей на утримання більшості клубів, бібліотек та величезного штату, який у них нібито працює, не буде в жодної громади. Зрештою, грошей на це не дають навіть у найбагатших державах Європи. Можете перепитати в заробітчан, які трудяться у Данії, Норвегії та інших зовсім небідних країнах.
Потім будуть закривати школи. На дві громади залишаться три-чотири навчальні заклади. Дивно слухати і читати деяких претендентів, які обіцяють зберегти всі школи. Ну говорити так можуть або дурні, або зовсім безсовісні брехуни. Завтра держава введе нові нормативи, за якими виділятиме гроші на зарплати педагогам лише тим навчальним закладам, де навчатимуться 40..., потім 50…, потім 100 учнів. І скаже:
— Можете зберігати школи, де вчиться і один, і два учні, але платитимете за все самі.
А так і буде. Перечитаєте цю статтю через рік-два. І порівняєте реалії з брехливими та дурнуватими обіцянками деяких сьогоднішніх кандидатів. До речі, частина із цих балотувальників прекрасно знають, що буде саме так, як написано вище. Але мовчать, тому що балотуються.
А потім, коли стане зрозуміло, що «дєнєг нєт», новому очільнику чи очільниці доведеться вирішувати дилему — куди ж направляти ті кошти, які є. Можна все залишити в Кобеляках чи Біликах. Тоді будуть незадоволені села. Можна дати усім «потроху».Тоді будуть незадоволені всі.
А в Кобеляцької громади буде ще й свій ексклюзивний геморой у вигляді несанкціонованого сміттєзвалища. Невдовзі його через судове рішення закриють. А якщо навіть правоохоронці й далі «волинитимуть», то в лісі банально закінчиться місце. Автор, на відміну від нинішніх міських депутатів, буває на звалищі регулярно. Із усією відповідальністю можу сказати —місця там залишилося максимум на три місяці. Це навіть із урахуванням того, що нинішня міська влада почала активно випилювати дерева в лісі для того, щоб «валити» сміття на вивільнені ділянки.
І постане питання: «А куди везти непотріб?» і «Хто заплатить за вивезення того, що вже незаконно в ліс привезли?».
Окрім того, потрібно врахувати, що жоден переможець виборчих перегонів не матиме серед депутатів більшості з числа своїх однопартійців. У ради зайдуть представники чотирьох, а то й п’яти політичних партій. Так, безумовно, партійність абсолютно нічого не значить, коли «на кону» гроші і земля. Але в будь-якому разі доведеться «тертися», домовлятися, ділитися. А інакше через рік депутати можуть голові і «лапті сплести».
Земля, як «ягідка»
Але все вищесказане є лише «квіточками». А «ягідкою» є одвічне і суперактуальне земельне питання.
Новим чи старим керівникам доведеться «по-новому» земельку розділяти, перед тим забравши її. А забиратимуть її, ту земельку, зовсім не в «Кернела» із «Добробутом». І наділятимуть нею теж зовсім не ветеранів АТО чи одиноких із пристарілими.
А кого наділятимуть? А тих, хто отих претендентів до влади веде, хто їх виборчу кампанію фінансує. От ви, звичайний читач «ЕХО», скільки мільйонів на агітацію за того чи іншого кандидати виділили? Ніскільки? А дехто виділив. І як ви думаєте, навіщо? Між іншим, для того, щоб це зрозуміти, достатньо ознайомитись із біографіями тих людей, фоточки яких красуються на агітаційних наметах ваших завтрашніх обранців.
І от усе оце відбудеться в найближчі п’ять років. І все це доведеться робити тому, хто переможе на виборах. Тому непотрібно їм заздрити, на них сподіватися і аж надто їх поздоровляти. Вони — точно не найрозумніші і не найщасливіші люди на Землі. Розумніші вирішили почекати наступних виборів. До речі, можливо, і позачергових.
