У минулому номері тижневика вийшла в світ стаття під назвою «Правда «бомжує» на «вогівській» заправці». Цілком очікувано вона викликала жваву дискусію, особливо в соцмережах.
Та для початку повідомлю, що в той же день чоловік, мова про якого йшла в публікації, прийшов до редакції і попросив грошей. І йому б і дали, аби не були попереджені. Щодо грошей на відновлення паспорта, то їх зібрали за день. Активно увімкнулася в ситуацію і Ніла Сулима, керівник міського терцентру з надання соціальних послуг. Вона вже була готова допомагати в пришвидшенні процедури отримання нібито втраченого паспорта. І, до речі, дізналася, що це було б уже тринадцяте відновлення цього документа для Правди.
Але не судилося. Через кілька днів зателефонувала жаліслива продавчиня з кіоску, із чиєї легкої руки і стала відома ситуація з бомжуванням чоловіка на заправці. І повідомила:
— Він прийшов і показав паспорт. Сказав, що з’їздив додому і знайшов усі документи й банківські картки. Вибачаюся, що я оце всіх схарапудила. Я як прочитала всі коментарі про цього чоловіка у Фейсбуці, то за голову вхопилася.
А за що, зрештою, людині вибачатися? Вона ж хотіла допомогти іншій людині, яка, на її думку, потрапила в скрутну ситуацію. І це — абсолютно нормально. Це прояв гуманізму. А те, що чоловік, якому вона хотіла допомогти, має, м’яко кажучи, неоднозначну репутацію… Ну, так це його проблема, його гріх, його Карма.
Так, кобелячани в коментарях до статті у ФБ не шкодували емоцій, розповідаючи, як наш «герой» їх обдурював, користуючись жалісливістю і бажанням допомогти ближньому.
Очевидно, що земляки, як і всі українці, не люблять, коли їх дурять. Не люблять нероб, котрі не бажають працювати. Не люблять, коли в них беруть у борг і не повертають гроші чи речі.
І це — нормально. Це — по-людськи. Тому емоції і навіть осуд земляків можна зрозуміти.
Читаєш ті коментарі і думаєш, що таки ж хороші в нас люди. І добрі, і розумні. І навіть зрозумівши, що їх банально обдурив дрібний пройдисвіт, не йдуть мститися, не проклинають.
Напевне, цією рисою характеру українців і користуються пройдисвіти набагато більшого масштабу. Вони теж дурять, вони теж не люблять чесно і тяжко працювати. Вони теж не віддають борги.
Але вони постійно «в шоколаді». Точніше — у владі. Ну, здавалось, уже всім відомо про так звану українську політичну «еліту», ну вже ж обіцяли-обіцяли, брехали-брехали. Але їх все одно обирають.
Такий собі «феномен Правди». Махлюватимеш по дрібному — станеш бомжом, дуритимеш «по дорослому» — станеш… головою, депутатом, ба, навіть президентом.
