22 лютого минуло 40 днів із дня загибелі нашого земляка Миколи Саклаковського на війні проти російських окупантів.
Він народився 12 травня 1971 року в селі Шульгівка Царичанського району Дніпропетровської області. Через два роки сім’я Саклаковських переїхала на малу батьківщину мами Тамари Миколаївни в полтавське село Орлик. Тут пройшли дитячі і шкільні роки Миколи. Здобувши середню освіту, він навчався професії тракториста в Кобеляцькому ПТУ № 43, а в 1989–1991 роках проходив строкову службу у внутрішніх військах.
Повернувшись додому, Саклаковський десять років працював дизелістом-бульдозеристом на базі відпочинку «Сосновий бір» ДЕВЗ. Ще близько семи років був охоронцем у одному із фермерських господарств.
Створена сім’я розпалася, тож Микола Саклаковський працевлаштувався у Дніпрі на заводі металургійного обладнання. Потім, вступивши у новий шлюб, працював на птахофабриці в Петриківському районі.
На початку великомасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України, Микола Саклаковський відправив дружину Ліну з 8‑річною донькою Евеліною в Іспанію до родичів, а сам добровільно вступив до загону територіальної оборони Кам´янського. Через деякий час бійців тероборони мобілізували в ЗСУ і він у 51‑му віці став кулеметником вч А7222 з позивним Коха.
14 січня 2023 року Микола Саклаковський загинув від розриву снаряда з рашистського танку в селі Білогір´я Пологівського району на Запоріжжі. Герой України похований на цвинтарі в місті Кам’янське.
Про загибель сусіда-воїна мені повідомив його колишній однокласник — Анатолій Пролом, згадавши:
— З Колею Саклаковським ми 10 років разом ходили до школи, бо його шлях пролягав понад моїм двором. У свій час, з різницею у один день, ми призивалися на строкову службу в радянську армію. Мені прийшла повістка служити моряком у Мурманській області РСФР, а Миколі «випала честь» охороняти кремлівську еліту. Тоді ми листувалися, обмінювалися армійськими фото. Тепер війська російської федерації вдерлися в нашу мирну країну, намагаючись знищити українців. Ось і життя мого товариша забрали. Мені навіть соромно стало, що я колись служив у росії.
Під час зустрічі із старшим братом воїна Станіславом Саклаковським він розповів:
— 14 жовтня минулого року, в День Захисника України, Микола отримав осколкові поранення передпліччя правої руки під час бойових дій біля міста Курахове Донецької області. Після лікування в Івано-Франківському госпіталі, на початку листопада завітав до батьківського дому в Орлику, відвідав хвору матір і, начебто попрощавшись, повернувся у свою військову частину. Остання телефонна розмова у нас була 29 грудня: він розпитував за свою сім’ю (із закордоном у нього не було можливості спілкуватися) та повідомив, що наступного дня мобільний зв’язок буде відсутнім.
19 січня брата поховали з військовими почестями на Алеї Слави на «Жданівському» кладовищі. На траурній церемонії були побратими з фронту, син Костя, дружина та односельці.
Педагогічний колектив Орлицького ліцею ініціював встановлення меморіальної дошки Миколі Саклаковському на будівлі школи, у якій він навчався. Громадські активісти села поставили в приміщенні пошти «скарбничку» для збору коштів на вшанування імені загиблого земляка.
Вічна пам’ять Герою-Захиснику України!
