Зазвичай монтую відеоролики з поїздок заочно: волонтери та військові перекидають, а я роблю маленькі відеосюжети…))) Цього разу зважилася фотографувати і знімати сама.
Знаєте, хлопців, яких відвідали, бачила тільки на світлинах, знаю, що всі вони наші — з громади! А значить — найкращі і найрідніші!
Що найбільше вразило?
Патріотизм і витримка хлопців та безстрашність наших волонтерів. Якщо чесно, після кожного вибуху мої очі підіймалися вгору… Їхні ж стояли і продовжували розмову. Хлопці заспокоювали, що це наші, а колеги піджартовували: «Оленка з нами вперше!»
Що засмутило?
Давно засмучує, але реальність додала того смутку… Хлопці виснажуються, переживають біль втрати побратимів, сумують за рідними… «Так, хочу до дружини, до рідного дому!», «Мене вдома чекає доня і дружина…», «Втрати побратимів вбивають морально й фізично…», «Мої дядьки й брати тут, а де мені бути?», «Ми розуміємо, що завтра повернуться не всі, хтось із нас залишиться на полі бою…» (тут просто сльози в усіх, темні окуляри не завжди допомагали, бо був дощ).
Що запам’яталася?
Просто залипли в серце і стоять перед очима колони швидких, які поспішають по 300‑х і 200‑х… По 5–8 авто із сиренами на шаленій швидкості… Спочатку в одну сторону, а потім назад… Дуже гучно і швидко!
А ще місто-привид (саме так його всі називають) — Куп’янськ… Жодного вцілілого будинку, жодного вікна, дверей… Повна темрява і відсутність людей у ньому, жодного вогника чи ознаки життя… Моторошно…
Приємно вразили!!!
- Квіти вздовж дороги кілометрами, у прифронтовій зоні.
- Комунальні служби о 6.00 — жодного папірця чи пляшки на вулицях.
- Кудись вивозять сміття — його ніде немає!!!
- Патріотична символіка: прапори, крилаті вислови на будівлях, блакитно-жовті кольори.
- Відносно нормальні дороги, чудові краєвиди!
- Українське спілкування!!! Коли зайшли в магазин у пошуках кави, спочатку почули: «Здравствуйте, что ищем?». А після нашого «Доброго ранку, нам би кави!» відповідь: «Зараз зробимо, вершки, цукор бажаєте?». А на прощання: «Слава Україні!» (чи щиро — хтозна, але хай так буде!).
- Спочатку суворі, а згодом привітні україномовні військові на блокпостах.
З негативного…
Ситуація з юною леді-поліціянткою на блокпосту під Харковом. Війна, мабуть, не у всіх. А вихованості й поваги не подарували. Прикро було бачити і чути, як молодесенька дівчинка у формі, яка, швидше за все, до лінії фронту не наближалася ніколи, намагається повчати волонтерів, котрі під час кожної поїздки ризикують своїм життям в буквальному сенсі слова, та ще й повчала на мові агресора. Та нічого, витерпіли, порозумілися.
Що хотіла цим текстом сказати?..
— ДОПОМАГАЙТЕ ЗСУ!!!
— ДОПОМАГАЙТЕ ЗСУ!!!
— ДОПОМАГАЙТЕ ЗСУ!!!
НАША ПІДТРИМКА НАДВАЖЛИВА! Якщо хтось чогось, якось, досі цього не розуміє — можна поїхати і переконатися на власні очі! Донатьте хоча б знайомим хлопцям, допомагайте їм, по можливості — їх родинам, тримайтеся разом і наближайте Перемогу!!!!
