Українці в останні роки вже звикли до міжконфесійних конфліктів. Та ситуація в Кобеляках має свою особливість. Тут мова йде про конфліктну ситуацію не між конфесіями, а в середині однієї маленької парафії — церковної громади храму Юрія Переможця.
Чутки про те, що між учасниками церковної громади храму Юрія Переможця, що знаходиться в центрі Кобеляк, є непорозуміння, курсують по місту вже досить давно. Але лише зараз конфлікт виходить у публічну площину. Редакція отримала інформацію про історію та розвиток ситуації з уст її безпосереднього учасника. Та про все по порядку.
Як відомо, ініціатором побудови в Кобеляках храму Юрія Переможця був Дмитро Кулічковський, священик із села Марківка.
У 2009 році були освячені куполи нового храму, що був збудований практично в центрі міста на території парку Богдана Хмельницького.
А в 2013 році був освячений церковний престол. Церемонію провів Святійший Філарет, Патріарх Київський і всія Руси-України та Митрополит Полтавський і Кременчуцький Федір.
З того дня церква стала повноцінною релігійною спорудою. А службу в ній проводив уже згаданий Дмитро Кулічковський.
Минули кілька років. Церква функціонувала, у ній регулярно проводили різні релігійні служби та обряди.
Безумовно не можна сказати, що храм Юрія Переможця відвідувало дуже багато вірян. Тим більше, що двері церкви досить часто були просто зачинені.
Напевне, головною причиною незначної кількості парафіян була громадсько-політична діяльність настоятеля церкви Дмирта Кулічковського.
Дмитро Романович, окрім суто священицької діяльності, був ще й громадським активістом і політичним діячем провінційного масштабу.
Кулічковський вів активну світську діяльність ще із часів Помаранчевої революції. Був учасником Євромайдану, займався волонтерською діяльністю в період проведення Антитерористичної операції на Донбасі. Розповідав, що має статус військового капелана.
Окрім того, Дмитро Кулічковський постійно потрапляв у різноманітні неоднозначні, а то й просто скандальні ситуації.
Зокрема, він став ледве не найактивнішим учасником знесення кількох пам’ятників у Кобеляках, постійно заявляв, що йому погрожують, а то й переслідують за його активну громадянську позицію. Одного разу влаштував стрілянину на власному подвір’ї. Справа дійшла навіть до виклику спецпідрозділу поліції із Полтави.
Після будівництва церкви в Кобеляках на її стінах почали з’являтися образливі написи.
Своєрідним «апогеєм» активності Кулічковського стала трагедія, що сталася у Марківці 11 жовтня 2022 року. Тоді Дмитро Романович вистрілив у ще одного громадського активіста — Олександра Головню. А той від отриманого поранення помер. Судовий розгляд цієї справи триває й до сьогодні.
Спочатку Кулічковського помістили в СІЗО, згодом суд обрав йому «м’якший» запобіжний захід — домашній арешт. Але навіть будучи фактично підсудним, Дмитро Романович практично не знизив свою активність, а церква, у якій він мав би служити, знову стала епіцентром скандалу.
Церква — «у повітрі». Кулічковський — без сану?
Напередодні довгих Різдвяних свят редакція по телефону звернулася до Дмитра Кулічковського, маючи намір повідомити читачів, у які дні проводитимуться богослужіння.
А перед тим ми спробували побувати в самій церкві. Вона була зачиненою. А на дверях був приклеєний скотчем папірець із оголошенням про те, що двері храму опечатані Дмитром Кулічковським, у зв’язку із якимись подіями. З якими саме подіями, в оголошенні вказано не було.
Дмитро Романович під час телефонної розмови, не дослухавши, заявив, що його провокують, і відмовився продовжувати розмову.
Тоді ми звернулися із аналогічним запитанням до Анатолія Кучеренка, який, за нашою інформацією, теж має священицький сан і причетний саме до церкви Юрія Переможця.
Анатолій Іванович погодився зустрітися і внести ясність щодо подій у церкві. Він наголосив:
— У принципі, я й сам збирався через ЗМІ пояснити громадськості, чому ж саме двері храму постійно зачинені. Адже настає період свят, і люди хочуть прийти до храму. Побачивши зачинені й опечатані двері, у них виникають запитання. Про це мене навіть на вулицях запитують. Звичайно, кожному розповідати про ситуацію — це дуже довго. Тому, користуючись нагодою, зроблю це через ЗМІ.
Анатолій Кучеренко підтвердив те, що має священицький сан, продемонструвавши відповідне посвідчення.
Він розповів:
— Так, у свій час я багато допомагав Дмитру Кулічковському в його намірах збудувати в Кобеляках дійсно українську церкву. А згодом вирішив і сам стати священиком. Та, на жаль, доводиться займатися й іншими справами, окрім суто церковних. Позиція, яку зараз вибрав Дмитро Кулічковський, м’яко кажучи, мені незрозуміла. То він всіляко підтримує мої наміри, то пише на мене заяви в поліцію, нібито я ікони вкрав із Марківської церкви. А як я їх міг вкрасти, якщо я там не буваю і жодного майна із того храму не приймав. Так у майно в кобеляцькій церкві Юрія Переможця я приймав по опису. Тут є церковна рада, є староста, ми із ними порахували і описали все до гвіздочка.
Кучеренко підтвердив, що двері церкви опечатав Дмитро Кулічковський. Це сталося після події 12 вересня поточного року. Тоді Дмитро Романович із групою чоловіків фактично зірвали богослужіння, яке проводив Володимир Фесик. Справа дійшла до рукоприкладства. На місце події виїжджала поліція.
Скандал отримав продовження, коли Кулічковський замінив замок на дверях і опечатав його. Хоча, за словами Кучеренка, не має на це ніякого права.
Більше того, Анатолій Іванович продемонстрував завірений нотаріально документ про те, що Дмитро Кулічковський позбавлений священицького сану.
Документ підписаний Патріархом Київським та всієї Руси-України Філаретом та ще 5 церковними ієрархами і датований 14 грудня 2022 року. Тобто, судячи з цього документу, Дмитро Кулічковський позбавлений сану вже рік тому.
Пояснив Анатолій Кучеренко і певні деталі щодо належності церкви Юрія Переможця до того чи іншого Патріархату.
Він розповів:
— Зараз церква фактично входить до Київського Патріархату. Я сам є священиком Православної церкви України, тобто ПЦУ. Так, церковна громада храму Юрія Переможця має намір увійти до ПЦУ. Але це має відбутися згідно із процедурою. Простого підняття рук і голосування на зборах недостатньо. Потрібно пройти певні бюрократичні процедури як по церковній лінії, так і по лінії виконавчої влади. Я вже давно подав відповідні документи на реєстрацію. Але у зв’язку з війною багато реєстрів закриті для вільного доступу. Наше питання має бути вирішене на рівні Полтавської обласної військової адміністрації. Днями буду їхати в Полтаву і просити пришвидшити процес реєстрації.
Також Анатолій Кучеренко розповів, що згадана церква станом на 10‑й рік свого існування фактично «висить у повітрі». Конкретніше — не має документів ні на землю, ні на саму будівлю. І зараз Анатолій Іванович вирішує і ці проблеми.
Щодо відкриття «запечатаного» храму, то Анатолій Кучеренко планує відкрити двері й відновити богослужіння. Хоча й остерігається нового скандалу.
