Продовжуємо розповідь про те, як житель Вільховатки Микола Льотка успішно захистив свої права в протистоянні з підприємством-монополістом.
Напевне, не відкриємо якусь військову таємницю, згадавши про те, що для більшості українців характерною є певна приреченість у ситуаціях, коли доводиться відстоювати власні інтереси. Особливо яскраво ця риса проявляється тоді, коли в людини виникає конфлікт із якоюсь державною чи потужною приватною структурою, скажімо, енергопостачальними компаніями-монополістами.
Тоді частина людей воліють просто мовчки підкоритися законним чи не зовсім вимогам, а потім десятиліттями, а то й протягом усього життя нарікати на несправедливість. Інша, теж досить значна за кількістю, частина українців «виливають душу» в соцмережах і завзято тиражують «одкровення» якогось чергового псевдоборця за справедливість чи не надто кваліфікованого юриста. І не розумують при цьому, що таким чином вони нічого, окрім реклами для невідомої їм людини, не досягають.
Меншість, а таких, будемо відверті, одиниці, приймають рішення боротися. Навіть якщо це боротьба проти здавалось всесильної системи. І, як свідчить досвід, у більшості випадків оця меншість досягає потрібного саме їй результату.
Микола Льотка, про історію якого ми почали розповідь у минулому номері «ЕХО», належить саме до рішучої меншості. Він не схилив голову, не «шукав правди» у Фейсбуці чи іншій соцмережі. Він діяв. І заслужено переміг. Отже, продовжуємо.
…У вересні 2021 року Микола Льотка, відновлюючись після пережитого інсульту, повернувся із Кам’янського, де працював програмістом на металургійному комбінаті, на постійне місце проживання в рідну для нього Вільховатку.
Там чоловік спокійно жив до лютого 2022 року. Кілька місяців користувався газом, як для опалення, так і для приготування їжі. Платив по лічильнику за спожитий газ, оплачував і за транспортування, відсилав через Інтернет показники приладу обліку. Одним словом, виконував усі обов’язки добросовісного споживача. А далі трапилося несподіване. Микола розповідає:
— Сиджу вдома. Двері замкнуті, ворота, через які можна зайти на подвір’я, теж. Раптом чую, що у вікно стукають. Спочатку навіть трішки отетерів. Не міг зрозуміти, як той, хто стукав, потрапив до мене у двір, ворота ж закриті. Потім вийшов. У дворі — кілька чоловіків. Усі одягнені в спецівки із написом «Полтавагаз». Я одразу запитав, як вони потрапили на подвір’я. Вони відповіли, що через ворота. Збрехали, звичайно. Я ж то знаю, що відкрити засув можна лише із середини. Один із чоловіків називає себе майстром і показує «корочку». Я запитав про мету візиту. Мені відповідають:
— Ви самовільно відновили газопостачання, яке було відключене.
Тут я розумію, що це якась провокація, повертаюся в будинок, беру смартфон і починаю все знімати на відео. До речі, раджу так робити всім, хто, не дай Боже, потрапить у подібну ситуацію. І вже тоді пояснюю, що такого бути не може. Мені починають розповідати, що в мене був витік газу, будинок відключили від газопостачання. А потім, нібито, я самовільно приєднався.
Після цього Льотка, за його словами, запропонував газовикам:
— Ну, якщо був витік, ліквідовуйте його і забирайтеся із мого двору. А мені відповідають, що нібито витік газу був ще в серпні, тоді, коли я ще лікувався у Кам’янському. І тут я починаю воскрешати в пам’яті те, що знав про порядок дій у подібних ситуаціях. Згадую про те, що спочатку має надійти попередження. Якого, по факту, не було. Потім мають мені показати про акт відключення. І навіть, якщо був випадок аварійного відключення, то газовики не можуть діяти, як їм заманеться. Вони на подвір’я моє без мого дозволу зайти не можуть. Якщо ж повернуся до теми, була аварійна ситуація, витік газу, а мене немає вдома, то акт про відключення в такому випадку мають підписати мої сусіди. Не люди, які живуть на іншому кінці Вільховатки, тим більше, не кобелячани, а саме мої сусіди. Усе це я добре запам’ятав, ще працюючи в обласній дирекції «Полтавагаз».
Кажу:
— Ану давайте, показуйте мені акт про відключення із підписами.
Кодекс газорозподільних систем — Біблія для газовиків
Розповідаючи про те, як діяли газовики Микола Льотка, постійно згадував документ, що має назву Кодекс газорозподільних систем.
Чоловік пояснює:
— Цей кодекс є основним документом для газовиків. Це така собі Конституція чи Біблія для них. Там все описано. Усе — від порядку відключення чи підключення до проведення перевірок, оформлення документів тощо. Причому, описано все прекрасно, дуже зрозуміло і чітко. Там, як кажуть, не підкопаєшся. Грамотні фахівці складали той кодекс.
У той день події розвивалися наступним чином. Льотка згадує:
— Я ж дивлюся, а мені газ відключають. Не ремонтують, не ліквідовують витік, а саме відключають. Кажу: «А що це ви робите? Ви ж відключаєте». «Так, відключаємо. Ви несанкціоновано приєдналися до газопостачання».
Я до того майстра. Мене відтісняють. Їх п’ять чоловік було, звичайно, відтіснили. Той майстер ховається в службову машину, по пам’яті, «Рено» то було. Я стаю на шляху руху автомобіля. Постійно вимагаю, аби мені показали акт про відключення. Так, я стукав кулаком по капоту. Було таке. Емоції ж зашкалюють. Ні, ломом не бив, кулаком. Вимагаю, аби хоча б почитати дали. І взагалі, чи моє там прізвище вказане. Адже я до кінця вірив, що то якась помилка, мене із кимось переплутали. Викликали газовики поліцію. О, думаю, добре, покажуть акт хоча б поліцейським. Коли правоохоронці приїхали, прошу їх, щоб хоча б вони подивилися на той акт і переказали мені. Але не показали акта і їм. І вже почали розказувати, що акт у них у офісі в Кобеляках, а в мене перед носом махали якимось іншим папірцем. Тобто знову дурять. Взагалі, вони діяли як якісь аферисти. Потім я почав їздити в Кобеляки в дирекцію місцевого управління «Полтавагаз». Знову мені нічого не показують. Тепер кажуть, що пришлють мені поштою. Хоча той акт мав бути в двох екземплярах, один із яких мав бути в мене. Так мені нічого і не показали, і не надіслали. Я пішов, але пообіцяв газовикам, що справу так не залишу і буду боротися. Забігаючи наперед можу сказати, що акт, копію акту я отримав лише після офіційного адвокатського запиту. Тоді газовикам уже подітися нікуди було. Адже за ігнорування адвокатського запиту передбачене адміністративна відповідальність. І що я побачив у тому акті, який мені так довго не надавали? А побачив, що його підписали працівники «Полтавагаз», майстер і слюсар. Уявіть «красу гри»! Вас немає вдома, приходять два газовики, «відрізають» вам газ, а потім ще й примушують платити за його підключення. Або й штрафні санкції, як мені, нараховують. Це ж так можна будь-кого без газу залишити та ще й чималі гроші з людини «збити». Але у випадку зі мною газовики не на того нарвалися.
Кобеляцькі адвокати відмовили
Після інциденту та відмови газовиків надати відповідні документи, Микола Льотка вирішив звернутися із позовом до них. І виявив, що знайти в Кобеляках професійного адвоката, який погодиться відстоювати інтереси громадянина в судовій тяжбі із газовим монополістом, непросто. За словами Льотки — неможливо. Чоловік розповів, що так і не знайшов у громаді юриста, який би погодився його захищати. Тоді він написав заяву до суду самостійно. Написав і… на деякий час забув про неї.
Льотка пояснює:
— Конфлікт між газовиками і мною відбувся 15 лютого. А 24‑го почалася війна. І я, як і всі, шокований цією подією, просто забув про те, що збирався судитися. Та ще й у перші дні війни суди не розглядали цивільні справи. Але ж, як виявилося, самі газовики про мене не забули.
І в 2023‑му мене викликають до суду. Виявилося, що «Полтавагаз» хоче стягнути із мене 130 тисяч гривень. Вони мені й накладну про це прислали.
Почав шукати юриста через соцмережі. Знайшов у Фейсбуці адвокатську контору «Партнери». Один із їх юристів погодився. Я його найняв, заплатив за послуги по адвокатському ордеру.
Суди стають на сторону споживача
Льотка із адвокатом подали заперечення щодо вимог «Полтавагаз», а також — зустрічний позов. Усі перипетії судової тяганини Микола Анатолійович описувати не став.
6 червня Льотка фактично виграв суд у газовиків. Кобеляцький суд у повному обсязі відхилив вимоги «Полтавагазу» і майже повністю задовольнив вимоги Миколи Льотки.
«Полтавагаз» подав апеляцію.
Льотка розповідає:
— Коли газовики звернулися до суду із апеляційною скаргою, зізнаюся чесно, хвилювався. Мені одразу почали віщувати, що там я точно справу програю. Мовляв, у газовиків і гроші, і зв’язки, і таке, і сяке.
І от, що я можу сказати людям. Усі балачки щодо всесильності і безкарності газовиків — це міф. Мій приклад доводить протилежне. Наслухався я у свій час і про суддю Омельченко різного. Теж мені програш пророчили. Казали, що газовики на неї «виходять». Та ні. Суддя Ірина Омельченко, на мій погляд, вела цю справу бездоганно. Я про неї можу сказати лише хороше. І рішення вона прийняла справедливе. Дійшли ми до апеляції. Та ні. Не стали судді Апеляційного суду на захист газовиків. Боже, як ті судді буквально «розпинали» і «ґвалтували» юриста «Полтавагазу», як вони розвінчували цю аферу газовиків. Навіть запитували, як газовики могли за п’ять метрів на вулиці почути, що в мене в дворі біля труби газом тхне. Нагадали газовикам, що вони протягом 3–5 днів мали ліквідувати витік газу, а не приїхати через вісім місяців. І в результаті, теж прийняли рішення на мою користь. Так що я особисто із власного досвіду можу стверджувати, що суди стають на сторону інтересів звичайного споживача.
Поліцейський «дах» і план на 2024 рік
Розповів Микола Анатолійович і про своєрідну роль поліцейських у історії його протистояння із «Полтавагаз». І пообіцяв, що «нагорода» знайде і цих «героїв»:
— 23 березня 2022 року під час дії військового стану, під прикриттям поліції, приїхала до мене додому ціла кавалькада машин. Закінчував процесію екскаватор. Це газовики під поліцейським «дахом» вчергове приїхали мене «відрізати». Я намагався під відеозапис вимагати від поліції документи, та отримав категоричну відмову. Цікавився, чому люди, одягнуті в поліцейську форму, не приймають участь у захисті України від російських нападників, а захищають шахраїв у сфері газу. У відповідь ті перескочили через паркан та відгепали мене на власному подвір’ї. А зверху окропили, прямо в обличчя, сльозогінним газом. Одного ті телепні не врахували — прихованої відеокамери, що була під дахом мого будинку та все фіксувала. Наступного після інциденту дня я потрапив у лікарню та перебував довго на стаціонарному лікуванні. «Підлікували» вони мене.
Зараз готую документи та заяву про притягнення їх до відповідальності. І псевдополіцаїв, і газовиків за однією статтею Кримінального Кодексу України. Це — стаття 190 «Шахрайські дії, вчинені групою осіб» (від 7 до 12 років).
Кінцева моя мета — позбавити ліцензії Полтавагаз. Орієнтовний термін — 2024 рік. Я цьому себе присвячую.
Ось така реальна історія реальної людини, її боротьби і перемоги в протистоянні із могутньою компанією.
