Днями випала нагода почитати коментарі під деякими редакційними публікаціями. Зазвичай для цього катастрофічно не вистачає часу, а інколи бувають періоди, коли він раптово з’являється. Він — це вільний час.
Читав коментарі до кількох публікацій. Зокрема й тієї, де мова йшла про будівництво пташника посеред Кобеляк.
Очікувано думки людей розділилися, що є цілком нормальним явищем. Недаремно ж кажуть, що скільки людей, стільки ж і точок зору.
Більшість коментаторів погоджуються із актуальністю проблеми як абсолютно хаотичної і ніким не контрольованої забудови, так і порушення санітарних норм.
Але є й інші думки. Зокрема, було зазначено щось на кшталт «не дай, Боже, такої сусідки, що на всіх пише скарги».
Щось раціональне є і в подібній точці зору. Дійсно, є люди, яким ніколи нічим не вгодиш. Вони сваряться і воюють із усіма. Їх називають сварливими, дратівливими, незручними.
Але ж... От у випадку із можливо незаконним пташником. Так, можна закрити на це очі. Можна промовчати, аби нікого не дратувати і ні з ким не сваритися.
І, можливо, так буде й краще. Якось воно «пронесе», сусіди «внюхаються», птахи не хворітимуть, спалаху хвороб не буде. Так дійсно буває. І всі, хто мовчатиме, залишаться хорошими і зручними.
Але буває й по-іншому. І тоді почнуть шукати винних.
Дуже добре пам’ятаю випадок двадцятирічної давності. Один кобеляцький підприємець, із благословення місцевих чиновників, взяв та й збудував дамбу на стариці Ворскли. Мета в чоловіка була хороша — за допомогою загати створити ставочок, можливо, розвести в ньому рибку, створити місце для відпочинку інших людей. Ну й грошей на цьому заробити.
Але інший чоловік, який нічого цього не робив, чи то із заздрості, чи з інших міркувань, розказав про все це в пресі.
Автор цієї редакційної взяв та й написав статтю. Був скандал. Один із чиновників, який поставив свій підпис під дозвільним документом, «полетів» з роботи, підприємцю довелося ліквідувати незаконну дамбу.
Після того бізнесмен ще рік чи два сильно ображався на автора. Потім ми помирилися. А родич звільненого чиновника навіть спробував мені «морду» набити. І в принципі, його навіть можна зрозуміти. Люди ж лише хорошого хотіли. А тут якесь падло цим намірам завадило. Та ще й рідна людина постраждала.
А можна ж було промовчати. І була б і дамба, і рибка, і ніхто б не постраждав.
У принципі, людство давно придумало, як вирішувати подібні проблеми. Придумало, як завадити добрим намірам завести в пекло. Для цього існують закони.
Але ж знову.... Закони існують і в Україні. Але досить часто виконувати їх невигідно. Для цього доводиться напружуватися, створювати нові проблеми і собі, й іншим. А можна ж просто заплющити очі. Закон є, але виконувати його не поспішати. Так часто буває, погодьтеся.
Аж тут знову, як Пилип із конопель, вигулькують оті сварливі, незручні люди і починають писати заяви, статті, ставити запитання. І чиновникам таки доводиться хоча б щось робити.
То, напевне, незручні і сварливі люди таки потрібні. Вони незручні, можливо «погані», але вони говорять про те, про що «хороші» люди мовчать.
