Кожного дня сотні кобелячан та біличан, а також жителі інших громад вирушають на роботу в так званих городніх бригадах. Щоденний заробіток коливається в діапазоні від кількох сотень до кількох тисяч гривень.
У одному із попередніх номерів «ЕХО» ми описували способи заробітку на зборі вторинної сировини, горіхів та лікарських трав.
Зараз опишемо ще один вельми популярний спосіб щоденного заробітку. Це — робота на посадці, прополці та зборі різних овочів та ягід.
Автор цих рядків поспілкувався із трьома жителями Кобеляк, які постійно наймаються на подібну роботу. За їх словами, бригад, у складі яких можна поїхати на роботу на овочевих та ягідних плантаціях, не менше десяти. Це тільки ті, про існування котрих знають наші співрозмовники. Цілком можливо, що таких бригад більше. У кожній із них щоденно трудяться не менше двадцяти чоловік. За словами самих працівників, створювати менші бригади економічно невигідно їх керівникам.
Як сказав один із наших співрозмовників:
— Бригадир має заплатити за бензин чи солярку або найняти мікроавтобус, на якому ми їдемо до місця роботи. Якщо працівників чоловік 10–15, то бригадиру вже невигідно. Адже йому фермери платять фактично «за голову», або якщо говорити більш точно — за пару робочих рук. Привезе на роботу більше людей — отримає більшу винагороду.
Для того, щоб потрапити на роботу в таку бригаду, зовсім не обов’язково мати вищу чи навіть середню освіту. Не потрібне знання мови чи володіння комп’ютером
Єдине, що потрібно — бажання заробити і здоров’я. Платять за таку роботу щоденно, день відпрацював — ввечері отримав зарплату. Заробити можна і кілька тисяч гривень за день. У середньому старанний і фізично витривалий працівник заробляє півтори тисячі гривень у день. Один із робітників, розповідаючи про свій заробіток, похвалився, що на посадці розсади кавунів заробив три тисячі за день. Нібито й непогано, як для провінції. Та є одне «але». Справа в тому, що робота на овочевих чи ягідних плантаціях дуже важка фізично. І далеко не кожен може там працювати із дня в день.
Від школярів — і до колишніх військових
Робота на овочах чи ягодах є завжди, навіть взимку, коли здається, що сезон уже минув. Але минув він тільки для тих, хто «не в темі», хто далекий від такого виду аграрного бізнесу. Адже наймані працівники потрібні не лише в період збору овочів, ягід чи фруктів. Навесні фермерам потрібні робочі руки для того, щоб висіяти, а потім посадити розсаду, провести прополку. Взимку потрібні працівники для того, щоб перебрати цибулю, капусту, буряк чи картоплю в овочесховищах.
Нашим співрозмовникам доводилося садити та збирати фактично все, що може рости в кліматичних умовах центру України. Це — картопля, капуста, цибуля, морква, столовий буряк, кавуни, дині, помідори, баклажани, перець, полуниця, лохина, чорна смородина, малина. Трудитися доводилось як у теплицях, так і на відкритому ґрунті.
Наймаються на роботу в такі бригади всі, хто забажає. Трудяться і бюджетники, особливо педагоги в період літніх канікул, школярі, студенти на канікулах, пенсіонери, люди із статусом тимчасово непрацюючих і навіть демобілізовані військові.
Деякі школярі трудяться навіть під час навчального року.
Одна наша співрозмовниця розповіла:
— Діти часто наймаються. Якого віку наймолодші? Судячи по тому, що вони розповідають — від 13 років. У основному заробляють на банальний відпочинок чи збирають гроші на придбання комп’ютера чи телефона. Інколи доводилось із здивуванням бачити на роботі дітей досить відомих і, на мій погляд, заможних людей. Але вони працюють не постійно. Напевне, приходять, щоб заробити, тоді, коли батьки грошей не дають. Взагалі, школярі трудяться дуже по-різному. Більшість приходять, аби заробити три-чотири сотні гривень на розваги. На збір полуниці йдуть, щоб поїсти ягоди та поспілкуватися із ровесниками. Але є й постійні працівники. Вони, як правило, у школу вже не ходять. Кажуть, що вона їм не потрібна, а 20–25 тисяч гривень у місяць набагато важливіші, аніж абстрактні знання. Шкода мені таких дітей. Але це факт — вони трудяться і, скажу вам, трудяться краще за більшість дорослих.
Трудяться в городніх бригадах і демобілізовані військові. Усі вони дружно клянуть війну, м’яко кажучи, не зовсім позитивно відгукуються про стан справ у ЗСУ та ставлення держави до них після демобілізації. Воно й зрозуміло, адже досить важко говорити про соціальну адаптацію людей, які змушені погоджуватись на важку та некваліфіковану роботу.
Взагалі, як свідчить реальний досвід, вік та фізична сила не відіграють вирішальної ролі під час роботи в польових бригадах. Найкращі результати показують, отже й найбільше заробляють люди, які мають худорляву статуру та міцну спину. А ще — зовсім не їдять під час роботи. Серед них можуть бути як підлітки, так і люди глибоко пенсійного віку. А от спортсмени, зокрема боксери, армрестлери, важкоатлети, ніколи не бувають «передовиками» на подібній роботі.
Дуже багато людей під час роботи приймають знеболювальні пігулки чи медикаменти, що знижують тиск. Трапляються випадки, коли працівники непритомніють. Розповідають, що фіксуються і випадки смерті прямо на полі. Але їх «заминають», адже в такому разі йдеться про кримінальну відповідальність фермера та бригадира. Взагалі ж, у випадках роботи в польових бригадах ні про який соціальний пакет мова не йде. Зарплату платять щодня, але «чорною» готівкою. Не годують. Інколи привозять воду для пиття.
Досить часто мікроавтобуси із заробітчанами зупиняють патрульні поліцейські разом із співробітниками ТЦК. Тому чоловікам потрібно мати із собою документи, що посвідчують їх відстрочку від мобілізації.
Географія місць, куди доводиться їздити на роботу, досить широка — від Полтави і до Запоріжжя. Інколи доводиться лише їхати до місця майже сім годин. Але на таку «дальню» роботу люди наймаються неохоче. Найчастіше їздять у Петриківську та Магдалинівську громади сусідньої Дніпропетровської області.
Фермери знизили розцінки
Заробітчани розповідають, що під час сезону 2026‑го року фермери, які спеціалізуються на вирощуванні овочів, знизили розцінки за збір продукції.
Під час висадки розсади платять, як правило, погодинно — від 100 до 120 гривень. Полуничники, навпаки, оплачують за кожен висаджений кущик — 1 гривню за одну рослину. Подібну форму оплати практикують і ті, хто вирощує кавуни.
На зборі полуниці в цьому році платили від 15 до 20 гривень за кілограм, коли ягода закінчувалася, то фермери піднімали оплату і до 30 гривень. На зборі малини, лохини і смородини платили по 30–40 гривень. Але їх і збереш менше, аніж полуниці.
Як не парадоксально, але за збір овочів у 2026‑му році розцінки знизились.
Один із наших співрозмовників висловив такий здогад:
— Не знаю точно, із чим це пов’язано. Нам кажуть, що це через зростання цін на солярку. Хоча, ми думаємо, що це наші бригадири обдурюють.
На зборі буряку зараз платять 20 гривень за сітку (сітка на 20 кілограмів), а в минулому році платили 30‑ть. Такі ж розцінки і на зборі цибулі та картоплі.
За зібрану сітку перцю, якого, до речі, в цьому році фермери посадили рекордну кількість, платять 30 гривень. Але там і сітка на 50–60 літрів.
Окремо платять за завантаження овочів. Як правило, ціна коливається від 150 до 200 гривень за тонну. Але там потрібно бути обережним, щоб не стати жертвою обману. Бувають випадки, коли перекупники, які скупляють овочі просто із поля, обіцяють одну ціну, а потім платять набагато менше. Або й не платять взагалі.
Бригадири заробляють мільйон?
На думку заробітчан, найбільше під час сезону заробляють їх бригадири. За їх словами заробіток людей, які наймають і возять працівників на поля, становить мільйон гривень. Щоправда, ніхто так і не зміг пояснити, чи це дохід, чи чистий прибуток. Адже мільйонний дохід — це зараз зовсім небагато. Це рівень навіть не малого, а мікропідприємництва. Якщо ж бригадири мають за сезон мільйон чистого прибутку, то це досить пристойний заробіток.
Для того, щоб стати бригадиром, необхідно мати власний транспорт, у ідеалі — мікроавтобус і певні організаційні дані. Адже для початку потрібно об’їхати фермерів, які займаються вирощуванням овочів та ягід і домовитися з ними про співпрацю, а потім — знайти людей для роботи в бригаді.
Як уже говорилось вище, бригадирам платять фермери за кожного привезеного на роботу працівника. Окрім того, самі працівники вважають, що бригадири їх обдурюють на розцінках. Оголошують, що за сітку овочів платять 20 гривень, а насправді ціна становить 25–30. Різниця залишається в кишенях бригадира. Але доказів того, що ця інформація є правдивою, немає.
Так що робота на овочевих плантаціях є і буде завжди. Аби здоров’я вистачало.
