Суть переказу
Суть легенди про Мусія Вернигору полягає ось у чому. Вернигора — уродженець Полтави. Близько 1766 року у його родині сталася трагедія — Вернигора вбив свою матір і брата. Про мотиви цього вчинку нічого не відомо. Після цього він покинув рідне село й мігрував на Правобережжя, котре тоді було у складі Речі Посполитої. Пережите горе стимулювало апокаліптичні видіння. Вернигора став проповідувати. Проповідував у стані афекту, потім упадав в апатію і сон. Осів у Корсуні (нині — місто Корсунь-Шевченківський Черкаської області), де ним опікувався староста Суходольський. Він же уперше записав його пророцтво. Під час Коліївщини
Вернигора підтримав Барську конфедерацію, вістря котрої було скероване проти Росії, виводив із стану непритомності гайдамаків, навіть їздив на Запорозьку Січ й у Кримське ханство з метою прихилити на бік конфедератів запорожців і татар.
Помер 1770 року. Під час російсько-турецької війни 1806—1812 років на прощу до могили Вернигори ходили селяни ледь не з усіх куточків України, тому царат заборонив прощу. Невдовзі могилу змила повінь (Вернигора передбачав, що могили не матиме).
Вернигора в літературі
Вернигора фігурує у творчості класиків польської літератури: Станіслава Виспянського (в його славетному «Весіллі»), Северина Гощинського, Юліана Словацького («Сон срібний Соломеї», «Беньовський», «Вацлав») та багатьох інших. Михайло Чайковський присвятив йому окремий твір — «Вернигора, український пророк, історична повість»,
котрий уперше вийшов з друку в Парижі 1838 року. Одна з найвідоміших картин Яна Матейка — «Вернигора». На першому плані на ній зображено дитя, що символізує світле майбутнє для поляків і українців. Після 1917 року в літературних колах називали «Вернигорою Бельведерським» Юзефа Пілсудського.
Польські письменники, як-от Міхал Чайковський (українського походження), змалювали Вернигору як українського селянина, що ніби виступав проти гайдамаччини (1768 рік) і був ясновидцем, що провіщав майбутнє Польщі й України. (Між іншим, передбачив незвичайно точно три розбори Польщі.)
Поза казками Вернигора став легендарною постаттю історичного значення, про яку згадував Котляревський у своїй «Перелицьованій Енеїді», де, вичисляючи забіяк у пеклі, не забуває й про Вернигору: «…Тут був Вернигора Мусій».
Автентичність переказів
Дослідники легенди про Вернигору розходяться в своїх висновках: професор Мосціцкий (поляк) відзначив у 1920 році, що «ніде автентичного тексту пророцтв Вернигори немає» і що тому їх автентичність «може підлягати сумнівові», а доктор Костельник натомість вважав (стаття в 1934 році), що Вернигора був історичною особою, про яку в українському народі на Правобережжі збереглася пам’ять, як про великого віщуна, і що він дійсно був тим великим віщуном в роді біблійного Валаама, «яким рідко котрий нарід може похвалитися», — тільки, на жаль, пророцтва Вернигори щодо подальших подій були перероблені в часі між поразкою Наполеона (точно передбаченою) і польським повстанням 1831 року, коли поляки Правобережжя, надіючись на скоре воскресіння Польщі (Вернигора передбачав: «Польський край повстане в давніх кордонах при допомозі французів і англійців», що сталося після Першої світової війни) і вважаючи смішним говорити про допомогу вже побитої Франції, позаступали французів… турками!
Натомість український історик Теофіль Коструба, що писав перед Костельником (в 1932 році), заперечував історичне існування Вернигори: ніякого, мовляв, Вернигори як історичної особи не було, а був Вернигора поетичним уособленням акції мазепинської еміграції, яку провадив у першу чергу Пилип Орлик, а потім його син Григорій, і яка знаходила живе співчуття в Україні. Не даремно і кличуть Вернигору іноді Орленком. На Орлика надіялися, що він прийде й врятує Україну з московського ярма. Навіть, коли Орлик помер (1742 рік), чутку про його смерть вважали за московську вигадку. Отже, легенда про Вернигору в первісному вигляді — українська легенда, яку створили українці в еміграції за часів Григорія Орлика (в першій половині XVIII ст.).
З цим доктор Костельник рішуче не погоджується: «Зауважуємо, що про Вернигору записали польські автори, а не українські… Невже ж це було б можливо, коли б Вернигора був (тільки) «українською легендою» й то ще з визвольницьким, політичним колоритом?».
Пророцтва Вернигори згідно з Йоахимом Лелевелем:
1. У польському краю незабаром станеться великий заколот, і брат змаже руки кров’ю брата свого, і будуть грабежі, чужі вояки нароблять багато злого й вежі наповняться невільниками. Потому із трьох сторін велика частина краю буде розірвана.
2. Поляки в ненависті до свого короля довго будуть продаватися, врешті вибухне пожежа війни й велика частина Польщі буде розібрана на три частини.
3. Один далекий народ, замордувавши короля, повстане так, що стане страшним багатьом королям і князям, здавить одне королівство, а у відібраному від того малому краю повстане частина поляків і новий уряд (тлумачення цього пророцтва: Велика французька революція 1789 року).
4. У третьому році після повстання поляків буде у великій частині світу війна; потому посунеться силач Заходу й на чолі народів піде на Схід і Смоленськ здобуде, але в кінці буде скинутий із вершка могутності й буде вигнаний на острів (Наполеон І Бонапарт).
5. Будуть з’їжджатися монархи й радити, а останній з’їзд буде на Червоній Русі (Галичині), але з умов монархів не вийде нічого; будуть укладати союзи, щоб утворити Польщу, але вони спершу не матимуть успіху й не вдадуться. Прийде до війни з турками, що будуть побиті, й Росія, як розшалілий кінь, помчиться у глибину Туреччини, але потому Туреччина укріпиться, поляки почнуть повставати. Великий завойовник із хоробрим народом переможе росіян і польський народ почне сильніше повставати.
Пристане до Польщі турок і англієць, підуть через Київ, завалюючи Дніпро московським трупом, зайдуть у далеку московську країну і в кінці привітають москалі поляків як братів — з ворогів зробляться приятелями.
6. Польський край постане в давніх кордонах за допомогою турків і англійців.
7. Господь Бог тримає Україну під своєю опікою, хоч за незберігання Його наказів на народ найшла неволя панів, голод, зараза і війна. Україна зазнає ще щастя, і надійдуть для неї часи, коли стануться великі речі. Сказав би я про них, але боюся, щоб Дніпро не повиходив зі своїх берегів…
8. Настануть нові уряди, старі зміняться або впадуть, і щастя буде тривати багато літ.
