Любителі спорту власними силами організували спортивний зал у підвалі місцевої школи.
Коли я вирішив остаточно переїхати з Києва до Руденківки, то для мене одним із головних було питання: де я зможу займатися спортом? Із самого початку я розглядав два варіанти. Перший — їздити на тренування до Олександра Довженка у Нові Санжари. Другий — домовитись із директором і займатись у спортзалі місцевої школи. Але в обох випадках мене очікували якісь обмеження. У першому випадку я витрачав би надто багато часу, а в другому мені завжди потрібно було б підлаштовуватись під графік роботи спортзалу. Якось у бесіді з товаришами я дізнався, що приблизно два роки тому у підвалі школи (в одному з приміщень) зробили підлогу. І це наштовхнуло мене на думку, що це і є саме те місце, яке мені потрібне. У цьому підвалі можна було б зробити тренажерний зал.
Як я зрозумів, робота у цьому напрямку уже була розпочата, але щось завадило її завершити. Лишалося довести це добре діло до кінця.
У першу чергу я звернувся до Максима Подовжнього, який працює у Руденківській школі учителем фізкультури і трудового навчання. Саме він займався організацією ремонту підвалу. Я знаю його ще з дитинства, тому одразу пішов до нього. Він пояснив, що з цим питанням потрібно звернутися до директора Андрія Дігтяра. Наступного дня ми з товаришем Русланом Гарахом пішли до школи, щоб домовитися з директором. Андрій Дігтяр одразу дав згоду, показав нам приміщення, але сказав, що грошей немає, тому ремонт можна провести лише за власний рахунок.
Після огляду приміщення стало зрозуміло: для того, щоб спортзал запрацював, потрібно не так багато коштів. Звичайно, якщо цю ініціативу підтримає хоча б невелика кількість добровольців. У цей же день я обдзвонив декількох друзів. Фактично всі були готові допомогти. Я щиро вдячний тим, хто відгукнувся на моє прохання: Юрію Павелку, Руслану Гараху, Ігорю Камузу, Євгену Фролову, Андрію Дериведмідю, Олександру Зубюку, Владиславу Дудці, Олександру Лиходєду. Якби не вони, то завершити роботи так швидко не вдалося б.
Посидівши вечір в Інтернеті, я «накачав» різних креслень і малюнків усього того, що потрібно було зробити. Щоб не купувати труб, ми вирішили взяти рами від старих списаних парт у майстерні. Таким чином за декілька днів ми зварили турнік, бруси, лавку і стійку для жиму лежачи, відремонтували необхідні тренажери, позносили різне спорядження (гантелі, штанги, гирі, боксерські лапи і мішки), поставили у приміщенні двері, прилаштували вішалку та дзеркало.
Я вирішив назвати наш клуб «RightWay» («Правильний шлях»). Запрошую до нього всіх бажаючих: жінок і чоловіків, юнаків та дівчат, які хочуть зробити своє тіло кращим, а здоров’я — міцнішим. Сподіваюсь, що наш досвід послужить прикладом для інших, і надіюсь, що по району буде відкриватись більше подібних залів. Тому що тіло, як і розум, потрібно тренувати постійно і регулярно.
