Над колись тихим містечком Слов‘янськ кружляють бойові гвинтокрили, на вулицях неквапливо гуляють до зубів озброєнні диверсанти. Центр перекритий барикадами. Місцевим жителям все це дуже не подобається. Навіть тим, які у суботу так гаряче вітали загарбників міського відділку міліції.
Разом з бойовиками у місто прийшов страх і безлад. З першими сутінками вулиці порожніють. Вночі місцеві банди грабують магазини. Жителька Слов‘янська Марина каже, що її друзі згортають бізнес. І переконує, усі вже жалкують, що так сталося. Люди знову хочуть спокою і впевненості у завтрашньому дні.
Жінка пояснює, чому у місті панують проросійські настрої. У Слов‘янську збереглося керамічне виробництво – тут невеличкі підприємства виготовляють посуд і продають його переважно у Росію. З міста люди, якщо і їдуть на заробітки, то теж у Росію, а не в Європу. На місцеві курорти приїжджають люди з травмами хребта знову ж таки з Росії.
Чого хочуть люди на Донбасі? Цього не знає і Марина. Головне гасло на місцевому Майдані: "Треба жити дружно з Росією". Але чи треба до неї приєднуватися? Над цим питанням дискутують навіть ті бабусі, які тут проводять усі дні. Як мантру повторюють слово "референдум", але що далі, ніхто пояснити не може.
Здається, люди на Донбасі заплуталися. Тут немає чіткої ідеї, за яку вони стоять. Тут лишень добре знають, проти чого чи кого вони. На Донбасі виступають проти "Правого сектору", бандерівців, американців і нової київської влади – саме в такій послідовності. Турчинова чи Яценюка не сприймають. Українським каналам не вірять. Без пояснень чи претензій, просто не вірять - і все.
Переконувати людей дуже важко. Очевидно, вся справа в образі. Не одна людина нам зізнавалася, що вважає себе покинутою і непотрібною. Вважають, що до влади прийшли націоналісти і тепер Схід будуть утискати, хоча, зітхаючи, додають, що і стара влада не дуже ними переймалася. Місцеві "князьки" вирубують столітні дуби навколо Слов'янська, "відтискають" підприємства, пресують тутешній середній бізнес.
На Донбасі знову хочуть "свого" президента. Але проблема в тому, що кандидатури, яка б задовольняла усіх, серед нинішніх претендентів на найвищу посаду у країні немає.
На Донбасі і досі живе чітке переконання, що регіон годує всю країну, тому, якщо відділяться, то всі вони стануть заможними і обов'язково щасливими. Але поки що бояться вийти зайвий раз на вулицю. І не знають, коли все це закінчиться.
