І двічі на тиждень їздить за 25 кілометрів у Кобеляки на тренування.
Напевно, у жодному виді спорту кобелячанам не вдалося здобути таку кількість нагород, як у армрестлінгу. Щороку рукоборці під керівництвом тренерів Артема і Марини Письмаків стають переможцями та призерами змагань різних рівнів. Кобеляцьких армрестлерів постійно запрошують до збірної України. І вони гідно представляють країну на європейських і світових чемпіонатах. Суперники кобеляцький рукоборців з Росії, Туреччини, Казахстану й інших країн протягом року готуються до зустрічі на змаганнях. Наших армрестлерів запрошують на турніри в інші держави, де цей вид спорту активно розвивається.
Значного успіху в армрестлінгу досягла параолімпійська збірна України, де серед усіх спортсменів найтитулованішою стала Людмила Деменко, жителька маленького села Проскури, що входить до складу Вільховатської сільської ради. Дівчина лише шостий рік займається армспортом, а вже стала абсолютною чемпіонкою Європи і світу.
Двічі на тиждень Люда разом із старшою сестрою із Проскурів їздять вечірнім автобусом на тренування в Кобеляки. Після силових занять дівчата залишаються ночувати в знайомих, оскільки автобусних рейсів уже немає, а винаймати таксі — велика розкіш. Та не дивлячись на 25‑кілометрову відстань від містечка, дівчата регулярно відвідують тренування, наполегливо готуються до кожних змагань і не збираються залишати армспорт.
Я плакала, але вийшла і доборолась із суперницею
22‑річна Люда Деменко розповідає, що про армрестлінг дізналася, коли вступила на навчання до Кобеляцького аграрного ліцею:
— Моя сестра Ліна почала займатися в секції в Артема Письмака. Мені сподобалось і я вирішила теж спробувати. У 2015 році поїхала виступати в Харків на студентські змагання. Там стала четвертою. Та результат мене не засмутив. Більше переживала, коли «на Україні» взяла «срібло» і «бронзу». Тоді розстроялась. Складно було і на перших чемпіонатах Європи та світу. У обох турнірах я фінішувала четвертою на ліву руку і п’ятою — на праву.
Справжнього успіху дівчина досягла на минулорічному Чемпіонаті Європи, що проходив у Софії, столиці Болгарії. Люда змагалась серед юніорів у вазі до 55 кілограмів. У боротьбі за «золото» на ліву руку спортсменка здолала турчанку Умран Кесер. А на праву завоювала «срібло». У боротьбі проти представниці Туреччини Люда травмувалася.
— Я плакала, але вийшла і доборолась із суперницею, — згадує дівчина.
Через проблеми із зором спортсменка і її тренер подавали звернення на виступи серед параармрестлерів. Європейський комітет не вивчив документи. Дівчина вважає, що в цьому значну роль відіграли представники російської збірної, так як вони були зацікавлені в перемозі.
Через кілька місяців, на світових змаганнях у турецькій Анталії, спортсменка виступала вже у двох групах. Серед молоді до 55 кілограмів дівчина виборола «бронзу». А серед параармрестлерів з вадами зору Люда здобула дві золоті медалі.
— Мене включили до паразбірної України. Я підписала однорічний контракт і тепер виступаю у ваговій категорії до 60 кілограмів. Серед учасників є жінки до 43 років, — говорить Люда. — На останньому Чемпіонаті світу, що відбувся у жовтні в румунському місті Констанца, українські параармрестлери стали другими. У активі моєї команди 37 медалей, із них — 11 «золотих». Я вдруге стала абсолютною чемпіонкою світу. Коли на зборах готувалися до змагань, мене запитали, чи знаю я, чого команда і тренери очікують від мене? Я відповіла, що — перемоги. І не підвела їх.
Люда говорить, що спорткомітет фінансує збори, переліт і проживання параармстлерів на змаганнях. А тому її тренеру Артему Письмаку не потрібно шукати кошти, аби дівчина виступила на турнірах.
Зараз Люда готується до Кубка України з параармрестлінгу. Після змагань хоче переїхати разом із сестрою в Полтаву. Вибір дівчат підтримують їхні батьки.
Люда зустрічається з юнаком із Козельщинського району. Говорить, що про створення сім’ї ще думати зарано. Тим більше, що її кавалера призвали на строкову службу в Збройні Сили України. Тому головна ціль — нові досягнення у спорті.
