Для початку хочу публічно заявити, що схиляю голову від імені більшості своїх земляків і прошу вибачення в полеглих червоноармійців, які протягом 1941-45 років лягли в сиру землю заради того, аби ми зараз могли жити спокійно і вільно. Вибачте нас за те, що вибрали у владу не тих людей. Вибачте, що державою з верху і до низу керують ті, хто фактично глузує із вашого подвигу.
От і минула 76 річниця. І виникає дивне і моторошне відчуття, що ніби й не було нічого. Не було свисту куль, не рвалися бомби і снаряди, не ступав на українську землю ворожий чобіт німецького солдата, не втратили ми кожного п’ятого українця. Вдумайтеся — із тих, хто брав участь у боях у 1941-му, до переможного 1945-го дожили лише 3 відсотки. А ще на полях тієї страшної війни полягли мільйони росіян, білорусів, молдаван, узбеків, грузин, вірменів. Мільйони, десятки мільйонів людей загинули за неповні п’ять років!!!! Коронавірус, кажете, страшний?
На мою думку, зараз влада, а з нею і чимало людей, таки вражені страшним коронавірусом. Коронавірусом безпам’ятства і бездушності, лінощів та невігластва. Ота епідемія, якою всіх залякують, неминуче закінчиться, людство виживе і видужає. А от коронавірус безпам’ятства може призвести до загибелі. До загибелі українців — точно.
9 травня 2021-го. Кобеляки. Вічний вогонь не горить. Мітингів вшанування полеглих немає. Книгу пам’яті ніхто не зачитує. Ніби вимерли люди.
От я й хочу, доки зовсім не пізно, звернутися до влади із запитанням. А вам не соромно? Не соромно якщо не перед чужими, то хоча б перед власними батьками, дідами і прадідами, які поклали свої голови фактично за те, щоб ви зараз сиділи в м’яких кріслах і насолоджувалися безтурботним мирним життя?
Зараз нам постійно щось торочать про геноцид радянського періоду. Не знаю, що й казати. Я тоді жив, зараз живу. Який геноцид? Безкоштовна медицина і освіта? Безплатні квартири? Хліб по 14 копійок і квартплата — 7–15 рублів? Це геноцид?
Земляки, та ви ж не дурні і пам’ять нібито ще не втратили. А як хто почав втрачати, то нагадаю про визначення геноциду, взяте мною із одного офіційного джерела. Геноцид – дії, які вчиняються з метою знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу через: убивства членів такої групи; заподіяння тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи; умисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне, часткове її знищення, спрямовані на припинення народження дітей у середовищі такої групи; насильницька передача дітей з однієї людської групи до іншої.
Прочитали? А тепер цифри і факти.
При злочинній радянській владі, яка нібито когось «геноцидила», в Україні жили 52 мільйони громадян. А скільки зараз? Державні служби говорять про 41 із половиною мільйон. Я ж думаю, що названа цифра завищена. Насправді в Україні зараз живуть хіба що 25 мільйонів. Тоді закономірне запитання: «А куди ж за якихось тридцять років поділися 27 мільйонів?». Ну добре, повіримо офіційній статистиці — не 27, а 11 мільйонів. Третьої ж світової нібито немає. Коронавірус тільки з’явився. Де поділися десятки мільйонів українців? То чи не зараз у нас геноцид, коли етнічну групу, до якої ми всі належимо, знищують. Поки що — частково.
Ніщо безкарно не минеться
А починаються оті всі геноциди знаєте з чого? Із знищення, із стирання пам’яті. Нічого не нагадує? Вашу пам’ять не знищують? У тому числі, і пам’ять про дійсно безсмертний подвиг дідів і прадідів.
Пам’ять стерли, традиції зруйнували, цінності підмінили. І непотрібно тепер дивуватися тому факту, що українці якщо й не вимирають від дійсно страшних хвороб, від хімічної їжі та напоїв, від холоду в оселях та наступних за ним недугів, то тікають із неньки світ за очі.
Ще тридцять років тому ми мали машино- і ракетобудування, добували нафту й вугілля, виробляли величезну кількість металу і електроенергії. А зараз? Зараз Україна є, ні не банановою, а ріпаково-кукурудзяно-соняшниковою республікою. Банани ще не ростуть. Але до цього йде. І навіть не через зміни клімату, а через нашу технологічну відсталість.
І от зараз людям, яким стерли пам’ять, пропонують продавати землю. Фактично останнє, що в них залишилося із дійсно цінного. Адже всі оті шмотки, автомобілі, холодильники і побрякушки нічого не варті, у порівнянні з вартістю землі. Тому що шмоток нашиють, побрякушок наклепають, а землю… А земля вже давно не виробляється. І не вироблятиметься ніколи.
Розумна людина це знає. І тому розуміє цінність землі. І не продаватиме її. А людина, якій стерли пам’ять, тобто частину мозку?
Тому я особисто ні на секунду не сумніваюся, що всі оці сучасні заходи по перекручуванню цінностей, по знищенню пам’яті про дійсно святе, робляться свідомо. І робляться, як завжди, частиною українців. Тих, хто зараз при владі. Так було завжди. Хліб забирали у своїх українці, у поліцаї йшли українці, доноси на земляків строчили українці, на ЛТП і в «психушки» запроторювали неугодних теж українці.
Ні, Боже збав, я нікого не засуджую. Я просто нагадую. І прошу задуматися.
Прошу задуматися і тих, хто зараз при владі і хто фактично причетний до геноциду. Я багато років захоплююся астрологією та езотерикою. І чітко знаю, що ніщо безслідно, у даному випадку — безкарно, не минає. Так, як ви зараз ставитеся до покійних душ, до пам’яті про них, так вам і повернеться. Відплата буде неминучою. І не такою вже й довгою в часі, як дехто сподівається.
Віділлється безпам’ятство і байдужість і тим, хто покірно все сприймає. Не так уже й давно індіанці теж продали землю предків. І де вони зараз, ті індіанці? Та в резерваціях горілку чи віскі п’ють.
Тому я й закликаю всіх добитися відновлення правди і справедливості. Щоб Вічний вогонь горів цілодобово. Щоб душі загиблих воїнів грілися біля нього і знали, що про них пам’ятають, їх шанують. То ж наші предки, наші земляки, наші українські люди. Їх не можна взяти і викинути на смітник історії.
… Сила неземна слідкує за всіма нами. І буде кара для всіх, хто втрачає пам’ять.
