Днями пощастило кілька годин провести в дорозі зі старим другом. Таке вже зараз шалене життя настало, що за два місяці літа побачилися лише вдруге. І це при тому, що живемо в Кобеляках. Але нинішня дурнувата зайнятість призводить до того, що на найголовніше в цьому житті завжди не вистачає часу.
Та зрештою, стаття не про це. Зрадівши тому, що зустрілися, і маючи кілька годин часу для спільної мандрівки, теревенили про все. У тому числі, і про політику.
Товариш висловив свою думку з приводу якості українських політиків. Він вважає їх справжньою елітою. На його думку, досягти успіху в політиці, зайняти якусь відповідальну посаду більшість громадян просто не зможуть в силу обмеженості своїх здібностей.
А ті, хто зміг, хто владу і посаду, а з цим і гроші (або навпаки), отримав, той таки в чомусь кращий, елітніший за більшість пересічних.
Ні, звичайно, товариш їм, тій еліті, не заздрить. І вони не є його кумирами. Навпаки, він вважає їх нещасними людьми. Зрештою, як і автор цієї статті. Але товариш таки впевнений, що ці люди мають певні особливі здібності, у чомусь вони кращі за інших українців.
Ми подискутували. На мою думку, так звана еліта насправді є не елітою, а зрізом. Тобто, ці люди нічим не кращі за інших. Але вони є типовими представниками українського народу.
Так-так, і одіозний Ківа, який полюбляє під час сесій парламенту длубатися в своїх геніталіях та розповідати, що заробляє мільйони, здаючи в оренду силосну яму, по своїй суті є типовим українцем. А інакше, як би його вибрали в парламент?
Чи він таки, той Ківа, елітний, кращий із кращих?
Дилема, як бачите, ще та. І обидва варіанти відповідей не надто приємні для кожного з нас.
Хоча ще є й третій варіант, досить розповсюджений. Частенько доводиться чути виправдання типу «Та нас обдурили. Та ми повірили».
Можна й так сказати. Але куди в такому разі подітися від наступного злого, але логічного запитання. Якщо вас протягом кількох десятиліть дурять, то хто ви такий? Чи не дурень?
А втім, не переймайтеся. У будь-якому разі, отим людям «на Олімпі» заздрити не варто. А смерть усіх в кінці-кінців урівняє. Як сказав не так давно один розумний чоловік:
— Не надувай щоки, у гроб все одно помістишся.
А вам здоров’я і весело провести кінець літа.
