Тему для чергової редакційної підказав своїм коментарем один із земляків, який постійно відгукується на ту чи іншу публікацію. Судячи з деяких реплік коментатора під ніком Аліст, він протягом досить тривалого проміжку часу працює за кордоном. Швидше за все, в Чехії. Але, тим не менше, знаходить час для того, аби слідкувати за подіями в рідних для нього Кобеляках. А потім частенько коментує новини чи авторські сентенції. Потрібно віддати належне, коментує досить аргументовано.
Але суть не в цьому. Аліст, реагуючи на попередню редакційну під назвою «А може таки Карма?», висловив свою точку зору, як людини, котра працює за кордоном. Він написав: (стилістика збережена)
«Дійсно, в певний момент свого життя, я «пахав» на 2 роботах 14–15 годин в день, без вихідних, і заробляв нормально. Зовсім не так як зараз в Чехії, але нормально, а як для України так огого скільки. Але чи нормально так робити? Тим більше в Києві, не в Кобеляках. Умовно кажучи це теж поїздки на заробітки. Зараз в мене, неповірите, навіть оплачувана відпустка є. І вихідні. За більші гроші. І ціни тут в Чехії вже менші, чим в Україні.
Але давайте спустимось в Кобеляки, уявімо, що я не хочу їхати на заробітки з них, навіть в Полтаву. Назвіть мені де тут можна «пахати» за більш менш пристойні гроші? Онур? Поки дорогу не дороблять. І? Ще де? В тій же Польші, по безвізу — 18–30 тис. знайти не важко (за 8–19 годин роботи). Скажіть де в Кобеляках, можна «пахати» на таку суму? Крім чиновників — вони, да, «пашуть». Але не в усих є мохната лапа, яка пристроїть в держкрісло протирати штани.
І це я не піднімаю питання, відпусток, медицини, умов праці,... тут (дійсно, в ПольшіЧехії… не кругом добре, але в більшості…). Крім того в якийсь момент в житті розумієш — «пахати» не хочеш/не можеш. Хочеш просто працювати, як нормальна людина. І от тоді в Кобеляках/Україні, вибір стає ще «кращим». А от «за бугром» можна знайти таку роботу. Он на завод Skoda на 30–40 тис. за 8 годин ніхто не хоче? Я не хочу, мало. Запропонуєте мені, щось в Кобеляках?:)
P. S. А взагалі ідея «пахати» захопила уми всі українських бізнесменів. Ім дуже хочеться рабів, які «пахатимуть» за 3 копійки (а бажано забесплатно) круглі сутки, 365 днів в рік. Платити нормально, якісь соц гарантії — нініні, то комуняки придумали, через те і страна розвалилась (це я до речі цитую койкого з кобеляцької бізнеселіти)».
Погодьтеся, велика доля істини в цьому одкровенні «заробітчанина» є. І не знаю, в кого повернеться язик критикувати чоловіка за те, що він хоче працювати менше і легше та отримувати за це гарну зарплату. Адже, по великому рахунку, — це нормальне людське прагнення. Людина в цей світ прийшла не для того, аби «пахати», як віл, життя складається не лише із безперервної важкої роботи.
І таки правда, що в Україні в цілому та в Кобеляках зокрема, щоб відносно чесно заробляти 25–30 тисяч гривень в місяць (що є справжнім прожитковим мінімумом), потрібно або бути держслужбовцем або «пахати» на кількох роботах. Перевірено на собі.
І обвинувачувати таких людей у тому, що вони не є патріотами в нинішній ситуації, м’яко кажучи, некоректно.
Патріотизм, він взагалі досить надумана штука. У основному, ним користуються одні для того, щоб змусити інших в кращому разі безкоштовно працювати, в гіршому — вбивати людей і не відчувати при цьому докорів сумління.
Тому й немає нічого дивного в тому, що ми зараз стаємо свідками другого в історії людства «великого переселення народів». І українці беруть у процесі досить активну участь.
І цілком можливою видається ситуація, що через пару-трійку десятків років на День Незалежності ніхто на вийде на урочистий мітинг у вишиванці. Чому? Та тому, що українців в Україні не залишиться. Ну хіба із Канади, Чехії чи Польщі приїдуть, пісню заспівають, розкажуть про любов до Батьківщини та й назад поїдуть.
Хоча, якщо зовсім чесно, я в подібний, нехай і реальний, але надто песимістичний сценарій не вірю. Чомусь здається, що й ми дійдемо до того аби і тут добре жити, не «вмираючи» при цьому на трьох роботах.
Хочеться, звичайно, аби цей момент настав якомога швидше. Але буде так, як буде.
До речі, її, Карму українців, можна змінювати. І заробляти кращу. Причому, необов’язково для наступного життя. Можна і в цьому.
