Зараз у Інтернеті дуже популярними стали поради щодо легкого заробітку. Із усіх усюд розказують, як можна, не маючи ні освіти, ні стажу роботи, ні навіть бажання тяжко працювати фізично чи інтелектуально, заробляти гроші. Нібито, можна, не встаючи із дивана, щось там клацати на комп’ютері, ставити комусь «лайки» і за це отримувати зарплату.
Не знаю, не пробував. Хоча, відверто кажучи, дуже сумніваюся в тому, що за таку, з дозволу сказати, «роботу» платять. А якщо й платять, то копійки.
У всякому разі, мені поки що не щастило бачити людей, які, не маючи ні освіти, ні досвіду роботи, ні навіть бажання працювати, а, просто сидячи на дивані і клацаючи по клавіатурі комп’ютера, заробляли собі хоча б на хліб із маслом. Ну, можливо, ще пощастить.
Але автору цих рядків відомий інший спосіб, як можна отримати за два, три, шість місяців кілька десятків тисяч гривень, фактично не працюючи. І цей спосіб діє. Ми ледве не щомісяця стаємо свідками його ефективності.
Що для цього потрібно? А все дуже просто. Влаштовуєтесь на роботу в якийсь бюджетний заклад. А потім домовляєтесь із його керівником, щоб вас звільнили із роботи. Після цього звертаєтесь до суду.
Як свідчить досвід кобеляцьких бюджетників, після цього звільнений працівник із вірогідністю в 99 відсотків виграє позов. І суд зобов’язує роботодавця виплатити йому зарплату за період вимушеного прогулу, а це може бути кілька місяців, та ще й компенсувати судові витрати.
Тобто, ви сидите дома, нічого не робите, платите адвокату не надто великі гроші, а через кілька місяців отримуєте кілька десятків тисяч гривень. Та ще й кошти, витрачені на судовий збір та оплату послуг адвоката, вам повернуть. Ну чим не геніальний спосіб легкого заробітку? Теоретично, можна домовитися із керівником бюджетного закладу, щоб вас звільняли по пару разів за рік. Віддаватимете йому відсотків 20, чи скільки домовитеся.
А що, всі задоволені. У вас — зарплата, яку отримуєте, сидячи вдома, стаж і купа вільного часу, який можна витратити на розваги, самовдосконалення, подорожі чи навіть знайти додатковий спосіб заробітку. Ваш керівник теж нічого не втрачає. Адже зарплату він платить не із власної кишені, а з бюджету.
Хтось, прочитавши все вищевикладене, покрутить пальцем біля скроні і подумає, що автор на старості років зовсім з глузду з’їхав.
Таким людям пропоную пригадати зовсім «свіжі» приклади згаданого способу «заробітку».
Нагадую, про досвід завуча міського ліцею №2 Шарої-Махно, нагадую про випадок із начальником відділу освіти Жуганом, ще раніше схожий прецедент був із працівником міськради Миркалом. Їх усіх звільняли. Всі вони зверталися до суду. І всі вигравали й отримували зарплату за кілька місяців та компенсацію понесених судових витрат. І цей список можна продовжувати і продовжувати.
До речі, цікава і важлива інформація, на яку натрапив, готуючи цю редакційну. Виявляється, що навіть у разі, якщо роботодавець, чи то міська рада, чи відділ освіти, чи якась інша установа, подадуть апеляцію і виграють її, то гроші, виплачені, як зарплата, ніхто повертати не буде. Так постановив Верховний суд України. Ось посилання: https://biz.ligazakon.net/news/196444_splachena-zarplata-ne-pdlyaga-povernennyu-navt-pslya-skasuvannya-takogo-rshennya-sudu.
Звичайно, автор іронізує і нікого не закликає до використання саме такого способу «заробітку». Але ж...
Але ж якось нечесно воно виходить. У всіх бюджетних закладах є юристи, інші висококваліфіковані чи просто високооплачувані працівники. Є, зрештою, керівники, які в більшості випадків отримують високу, по мірках України, зарплату.
Але в разі такого порушення, як незаконне звільнення з роботи, гроші людині, яку звільнили, платять не керівники міськради чи відділу освіти, не юристи, які там працюють, а працівники комунального підприємства, приватні підприємці, фермери та трактористи.
Адже виплати проводять із бюджету. От якби зарплату за незаконне звільнення платити із власної кишені... Звільнив незаконно? От із твоєї зарплати суд і вирахує. Наступного разу подумаєш.
А так... Звільняй, скільки завгодно, народ все оплатить.
До речі, чисто теоретично, прокуратура може звернутися із своїм позовом до суду, щоб зобов’язати безвідповідального керівника чи юриста таки повернути гроші в бюджет із власної кишені.
Але то — чиста теорія. А вже час зробити такі позови практикою.
