Днями в Кобеляцькому ліцеї №2 відбувся захід, під час якого міських школярів вчили надавати екстрену допомогу людям, які зазнали серйозних травм і ушкоджень.
Україна ось уже чотири роки, як живе в умовах війни. А війна — це не просто абстрактне людське горе, це — небезпека для всіх і кожного, незалежно від віку, статі й місця проживання. Тим більше, зараз, коли в Україні фактично немає місць, які були б поза зоною ураження ворожих ракет і безпілотників. Зайвим підтвердженням цьому стало падіння уламків рашистського дрону в ніч із 5 на 6 січня. Подія сталася майже в центрі Кобеляк. На щастя, обійшлося лише вибитим склом у кількох вікнах.
Але практично кожного дня кожен житель України, незалежно від того, в якому регіоні він проживає, може зазнати ушкоджень внаслідок ракетних чи інших атак.
Тому просто неможливо переоцінити значення знань у сфері надання екстреної домедичної допомоги. Адже медична наука говорить про те, що під час ушкоджень, що супроводжуються масивною кровотечею, принципово важливо надати допомогу постраждалому в перші 10 хвилин. Якщо цього не зробити, то пізніше людину не врятують навіть самі кваліфіковані медики.
Саме цьому, навикам надання екстреної домедичної допомоги, і навчалися 9 січня учні міського ліцею №2 та гуртківці станції юних туристів. Неформальний урок із надання допомоги постраждалим був проведений фаховим інструктором із домедичної підготовки при обласній громадській організації «Військово-спортивний центр «Воїн» Антон Величко. Ініціатором проведення навчань виступив вчитель предмету «Захист України» із школи №2 Сергій Євсєєнков. А запросив інструктора керівник гуртка «Юний десантник» Ігор Жорняк.
Ігор Олександрович і розповів редакції про навчання. Він повідомив:
— Антон Величко вже не вперше приїжджає в Кобеляки і вчить наших дітей умінню надавати домедичну допомогу. Щиро дякую за це керівнику громадської організації Олегу Баришу. Антон, як завжди, був на рівні. Він не просто описав теорію надання допомоги. Діти разом із дорослими відпрацьовували практичні навички — вчилися тампонувати рани, накладати турнікети і джгути. А я, у свою чергу, провів для дітей своєрідний психологічний тренінг. Адже це не менш важливо, аніж уміння накладати турнікет. Судіть самі: в разі, коли ви потрапляєте в ситуацію, коли поряд знаходиться людина, що потребує допомоги, то у вас є лише три варіанти дій. Перший варіант — ви покидаєте місце події, простіше кажучи, тікаєте. Другий варіант — навіть вміючи надавати допомогу, ви перебуваєте в ступорі і бездієте. Третій варіант — ви надаєте допомогу. Зрозуміло, що в перших двох названих випадках, постраждалий гине. Якщо ж ви дієте, то рятуєте людське життя. А що може бути більш шляхетним вчинком? Саме про це я вчергове нагадував дітям.
Безумовно, значення таких уроків для дітей неможливо переоцінити. І це добре, що і учні кобеляцьких шкіл, і гуртківці станції юних туристів регулярно навчаються наданню екстреної домедичної допомоги.
Водночас викликає, по меншій мірі, здивування той факт, що вже майже на п’ятому році війни подібні уроки не проводять для дорослих. Теоретично, у Кобеляках із дорослого населення, крім медпрацівників, вміють рятувати життя лише поліцейські і співробітники ДСНС. А інші? Якщо немає можливості проводити подібні навчання для всіх (а така можливість є), то можна хоча б організувати уроки із порятунку життя для працівників бюджетної сфери. Їх у Кобеляках навіть більше, аніж школярів.
