Підібрати кандидатуру на очільника місцевого осередку — було завданням не просто адміністративним, а суто людським…
Цю довіру не можна визначити випадково. Вона повинна сформуватися роками, через вчинки, дії й відношення до людей. Передусім це відповідальність — не формальна, а внутрішня, коли треба вміти чути інших і розуміти, що земляцтво — це особливий простір взаємної підтримки і збереження спільного коріння.
Саме такі якості притаманні голові представництва громадської організації «Кобеляцьке земляцтво» в місті Полтава, Заслуженому працівнику соціальної сфери України, літератору, краєзнавцю, музиканту, публіцисту, бджоляру, колишньому голові пенсійного фонду Полтавської області, депутату Полтавської міської ради, ветерану державної служби, нині одному з успішних майстрів‑реставраторів баянів, гармошок Валерію Костянтиновичу Руденку. Він вдихнув життя в чималу кількість музичних інструментів з різних куточків України, зокрема — зазвучала і старовинна гармонь у руках знаного віртуоза цього інструмента Віктора Фесюри.
Однією з характерних рис Валерія Костянтиновича є відкритість і відверта щирість, повага до людей, до народних традицій, до історії рідного краю.
Він народився 9 жовтня 1952 року в Кобеляках. Жив і зростав у мальовничому куточку, який у містечку називають Рибалки. У його пам’яті назавжди лишилися спогади про водяний млин, що уособлював силу сонця, землі й води, що дарувала золотий колос, який ставав духмяним хлібом на столі.
Валерій Руденко — активний учасник Дня Млина в Кобеляках. Він пропагує це суто місцеве народне свято і серед молоді. Сюди в Кобеляки на День Млина приїжджають уже діти, внуки, друзі Руденка і діляться з кобелячанами радістю від зустрічі з малою батьківщиною.
Віхи на життєвому шляху Валерія Руденка були позначені обранням професії вчителя історії, яку здобув у Полтавському педагогічному інституті.
І не випадково всі посади в майбутньому доля визначала з врахуванням особистих людських якостей, довіряючи кожного разу ту ділянку роботи, де потрібне співчуття, підтримка й допомога.
Працював з дітьми в школі села Андріївка Диканського району, потім з молоддю в обласній громадській організації (комсомолі). Вів напрямок роботи з творчою молоддю, допомагаючи молодим талантам без гучних слів і обіцянок, поєднавши на все життя творчу дружбу з багатьма художниками, скульпторами й музикантами, серед яких, зокрема, відомий композитор Олексій Чухрай. Музика супроводжувала все життя і переросла в захоплення по реставрації і ремонту народних музичних інструментів — баянів, гармоній…
Це було своєрідною психологічною компенсацією на фоні довголітньої роботи в складній і болючій сфері соціального захисту, де потрібна людська увага, турбота й співчуття до найвразливіших категорій громадян, насамперед пенсіонерів.
Адже Валерій Реденко протягом багатьох років очолював Полтавську дирекцію Пенсійного фонду України. Доля довірила знову цей напрямок не випадково і не спроста.
Це шлях відповідальності, внутрішньої чесності й щирого бажання бути корисним людям в умовах болісного пошуку шляхів становлення держави в складних умовах реальності.
Найголовніше тут було й залишається завжди сповідувати людські цінності й традиції, передавати їх наступним поколінням, згуртовуючи земляків і всіх людей.
