Серед них був і підполковник запасу Олександр Олександрович Чернишов, який мешкає в Євпаторії. Він розповів, що, незважаючи на вік (а йому вже 82 роки), щороку приїжджає на річницю свого полку, у якому прослужив 17 років, з 1957 до 1974. Затим повернувся в рідне місто Євпаторію.
— Я художник-аматор. Особливо багато малюю зараз на пенсії. Забезпечив своїми картинами 5 музеїв у Криму. Є мої роботи й у музеї полку в Полтаві. До цього часу активно займаюся громадською роботою, — розповів Олександр Чернишов.
Майор авіації Василь Федорович Москальов прослужив у полку 30 років. Брав участь у бойових діях. Говорить, що коли в 1967 році Ізраїль напав на Єгипет, він тоді саме перебував там у відрядженні.
— Довелося протягом усієї війни забезпечувати готовність літаків. Ізраїльська авіація налетіла раптово й розбомбила літаки арабів та винищувачі з Радянського Союзу, яких там було 28, — пригадує Василь Москальов. — 16 із них відразу згоріли. Усього виведено із строю було 310 винищувачів, які знаходилися на аеродромі. Деякі з них нам довелося ремонтувати під обстрілом. Та все ж відновити вдалося не всі.
Нині Василь Олександрович на пенсії, мешкає в Полтаві, хоч народився й виріс у Липецькій області.
Начальник штабу гвардії підполковник Олександр Петрович Сергєєв звертався до присутніх на мітингу, сидячи в інвалідному візку, але його командирський голос почули всі:
— Однополчани, гвардійці! Від імені начальників штабів полку вітаю вас із 70-річним ювілеєм створення нашого авіаційного полку. Ми — його діти. Сьогодні нас, ветеранів, у строю набагато менше, ніж 10 років тому. Але й цього досить для того, щоб зберігати й примножувати славу наших бойових героїв у роки Великої Вітчизняної війни та в мирний час.
Колишній командир полку-ювіляра Анатолій Соловйов мешкає нині в Москві. Він — людина післявоєнного покоління, командував полком до 1978 року. Говорить, що раніше часто бував у Полтаві. Зараз місто змінилося в позитивну сторону. Гордий з того, що довелося служити в полку з такими славними бойовими традиціями, які продовжувалися й у післявоєнний час. На його думку, цього вдавалося добиватися завдяки командуванню полку, керівному складові, які давали хороші знання, виховували сміливість і відповідальне ставлення до поставлених завдань.
Від імені жінок гарнізону перед присутніми на мітингу виступила Ніла Павлівна Корнійчук:
— Наше завдання — передати молоді правду про Велику Вітчизняну війну. Діти й онуки повинні знати героїв тих страшних подій — Гастелло й Талалихіна, Покришкіна й Кожедуба.
Після урочистої частини, коли ветерани полку могли поспілкуватися між собою, були і сльози, й радість. Усіх цих сивочолих немолодих людей об’єднувала приналежність до славної авіаційної частини, добру заздрість викликала їхня згуртованість, щирість і доброзичливість один до одного.
