Двоюрідна племінниця Олеся Гончара Тетяна Бондаревська (зліва) біля хати-музею письменника
Леся та Руслан Найда передали усім вітання від дружини Олеся Терентійовича Валентини Данилівни. В експозицію літературно-меморіального музею-садиби О. Т. Гончара вони привезли від Валентини Данилівни вазу, яку колись дарували письменникові на його 60-річчя, а також — видання відомого твору Олеся Гончара «Прапороносці», яке Олесь Терентійович не побачив за життя, але встиг виправити і очистити від цензурщини.
— Відчуваю, що тут не просто шанувальники творчості Олеся Гончара зібралися — ми всі споріднені духом, ми — родина, — сказав Руслан Найда. — Диво, що є земля, яка такий феномен запропонувала: десять років відкриття меморіальної хати Олеся Терентійовича і п’ять років, як на цій садибі проводиться «Зелене свято Гончарового дитинства». Ми привезли сюди правнуків Олеся Гончара, щоб вони причастилися від родинного вівтаря.
Певно, батьки вирішили, що дітки вже достатньо підросли для знайомства із землею видатного прадіда і розуміння урочистості моменту.
Гостей і учасників святкового дійства, більша частина якого проходила під теплим весняним дощем, привітали голова Кобеляцької районної державної адміністрації Анатолій Таранушич, голова Кобеляцької районної ради Володимир Жуков, ректор Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка Микола Степаненко.
— Цей рік особливий — рік 65-річчя Перемоги над гітлерівським фашизмом, — сказав Анатолій Таранушич. — Олесь Гончар у 23 роки почав воювати — і дійшов до Перемоги. Ніхто не напише краще про війну, ніж людина, яка сама пройшла через ті випробування. За цю правду Олесь Терентійович одержував Ленінську і Шевченківську премії, за цю правду він і страждав. Історики переписують історію, на жаль. Той, хто аналізує події, може трактувати їх на чиєсь замовлення. Але ніхто не викреслить із біографії Олеся Гончара найважливішого для нас, кобелячан: тут хатина, у якій він жив, по цій землі він ходив...
На «Зелене свято Гончарового дитинства» щороку приїжджають гості з Дніпропетровщини — землі, де народився Олесь Гончар, який ріс потім у селі Сухому в своєї бабусі. І цього разу до Сухого прибула делегація з викладачів і студентів Дніпропетровського національного університету ім. О. Т. Гончара. Гості передали всім вітання від ректора університету Миколи Полякова, розповіли, що у їхньому вузі щороку проводяться гончарівські читання, які також є своєрідним дійством. Дніпропетровські студенти розіграли сценку з «Прапороносців».
Козацькі пісні подарували зібранню люди, які нещодавно переїхали з Дніпропетровщини жити на Полтавщину — саме в місця, де ріс Олесь Гончар: заслужені артисти України, подружжя Микола і Любов Соляник. Микола Соляник був артистом ансамблю пісні й танцю Київського військового округу, солістом Дніпропетровського театру опери і балету. Зараз він — член Кобеляцької козацької громади.
Свої твори читали слухачам на подвір’ї біля літературно-меморіального музею Юлія Дейнега, Олександр Пушко, Владислав Могилат — переможці конкурсу «Собори душ своїх бережіть», присвяченого Олесеві Гончарові, оголошеного й проведеного Полтавською організацією Національної спілки письменників України.
Усіх учасників і гостей під кінець свята частували запашним короваєм, а потім ще й смачним селянським борщем, млинцями та іншими українськими ласощами.
