Ожиріння – неінфекційна хвороба ХХІ століття

26 листопада – Міжнародний день боротьби з ожирінням.

Ожиріння – хронічне  поліетіологічне захворювання, пов’язане з  генетичними, неврологічними факторами, зміною функцій ендокринної системи обміну речовин, зміни  стилю життя. Ожиріння характеризується збільшенням запасу жиру більш як на 25% у чоловіків і більш як на 30% – у жінок.

Клінічно ожиріння оцінюється за індексом маси тіла  (ІМТ). Індекс маси тіла розраховується шляхом ділення маси тіла (у кілограмах) на квадрат зросту (у метрах квадратних). Наприклад, визначимо індекс маси тіла для людини, яка важить 65 кг при зрості 170 см:

ІМТ = 65 / 1,7×1,7 = 22,5 кг/м2

Класифікація ожиріння за  ІМТ:

• 16 і менше кг/м2  – дефіцити маси тіла;
• 16 –  18.5 кг/м2 – недостатня маса тіла;
• 18.5 – 24.9 кг/м2 – нормальна маса тіла;
• 25 – 29.9 кг/м2 – надлишкова маса тіла ( передожиріння);
• 30 – 34.9 кг/м2 – ожиріння І ступеню;
• 35 – 39.9 кг/м2 – ІІ ступінь ожиріння;
• більше 40 – ІІІ ступінь ожиріння.

Люди з ІІІ ступенем ожиріння потребують медичної допомоги. Кожна третя людина з ожирінням ІІІ ступеню помирає протягом 10 років.

За даними ВООЗ, на планеті понад 400 мільйонів дорослого населення має ожиріння ( ІМТ?30). Кількість людей, які не доїдають, зрівнялась із кількістю хворих на ожиріння.

Основний пусковий механізм епідемії ожиріння – невідповідність вживання великої кількості калорій низькому рівню фізичної активності (позитивний енергетичний баланс).

Ожиріння у дітей зумовлюється генетичними факторами; вигодовуванням ( грудне чи штучне); соціально – економічними факторами; доступністю та забезпеченістю харчових продуктів.

Щодо факторів фізичної активності найбільш впливовим є сидячий спосіб життя та роботи, перегляд телепрограм, низькі фізичні навантаження.

Наслідки ожиріння вкрай негативні – підвищення захворюваності, смертності, зниження якості життя.

Ожиріння – одна з важливих причин смерті, що може бути попереджена.

Ожиріння провокує цукровий діабет, дисліпідемію, гіперурикемію,  подагру, синдром апное уві сні, синдром гіповентиляції легень. ГЕРХ, онкологічні захворювання, енурез, депресію, безпліддя, СПКЯ, остеоартрити, жовчно – кам’яну хвороба.

У всіх  країнах людям, які хворіють на ожиріння повинен бути легкий оступним до спеціалізованих медичних закладів, де лікують ожиріння за допомогою дієти, ліків, фізичних вправ чи хірургічного втручання. На жаль, може в 60% країн такого доступу немає.

Одним із нових діагностичних методів, що допомагає підтримати відповідну вагу або позбутись зайвих кілограмів є мікроелементний аналіз  волосся і діагностика стану харчування.

Для протистояння проблемі ожиріння необхідно спочатку  вивчити причини хвороби кожного окремого пацієнта.

Основою лікування ожиріння є дієта, якої треба дотримуватись все життя. Під контролем маси тіла І раз на 2-3 тижні. Дієта має бути збалансованою, відповідати енергетичним затратам, характеру роботи,  конституції віку і статі.

Дієтотерапія проводиться під контролем лікаря-дієтолога.

Суттєвим фактором лікування є збільшення рухової активності.

Медикаментозне лікування включає препарати, здатні нормалізувати  гормональний фон, пригнічувати апетит, знижувати  засвоєння їжі.

Хірургічне лікування (наприклад, ліпосакція – видалення підшкірного жиру), зменшення обсягу шлунка,  абдомінопластика (усунення обвислої шкіри), ентероанастомози (операції з видалення частини тонкого кишківника із ланцюга ШКТ) ще не знайшли широкого використання, але є одним із перспективних напрямків лікування ожиріння.