Останні коментарі користувача «Майстер»

Гарний заклик до миру та єднання.

Активіст хоче мирно виходити на Майдан і протестувати проти влади. Його варто поважати.

Співробітник "Беркуту" виходить на позицію і хоче постріляти гумовими кулями по очах "бандер" і журналістів. Його варто поважати.

Янукович довго ішов до посади диктатора - через в’язниці, банди, нечесні вибори. І коли він не хоче йти з посади і прохає прибрати усіх отих людців із центру Києва, його треба поважати. До речі, він також хоче жити.

Герой біжить по Інститутській, щоб захистити собою Україну. У нього в руках дерев’яний щит і кийок. Він падає від кулі снайпера... Він теж хотів жити, але снайпера це чомусь не зупинило. Снайпера треба поважати, бо він вміє влучно стріляти і цим заробляти гроші. Це його вибір. Героя також треба поважати. Посмертно...

Хотілося б посилання на відео, якщо можна.

Леніна ми приберемо із площі найближчими днями. І я сподіваюсь, що він дійсно піде на церковні дзвони, як це пропонує один із наших священиків.

Щодо "бухать" - і я, і моя дружина є тверезниками. Тобто алкоголю не вживаємо взагалі. Так що тут, звиняйте, мимо.

Ми ніде і ніколи не називали себе героями. Щодо піару, то здається саме Андрій Река кинувся робити перший пам’ятник в Україні жертвам Майдану. Тільки назвати він його хоче не Героям Небесної Сотні, а Пам’яті жертв режиму Януковича. А мені здається, що прізвище Янукович взагалі не повинно згадуватися ніде і ніким. Навіть у такому контексті. Втім, думаю Андрію Олександровичу зараз головне швидкість будівництва, а не пам’ять про тих хлопців. Чи може я щось упустив? Андрій Олександрович справді був активним учасником Майдану? Стояв на барикадах, ходив на Грушевського, оберігав Майдан 19-го лютого, коли його згортали військами і БТРами? Тоді те що він робить - не піар, а щира данина пам’яті за побратимами, поруч із якими він боровся за вільну Україну. Честь йому за те і хвала.

Мій продажний бездумний Патріоте, доля таких як ти - забуття. Нова Україна як здоровий і сильний організм відторгне непотрібні і відумерлі клітини.

Ми пам’ятаємо, який це був день. Ми добре пам’ятаємо.

Гадаю, пам’ятника Бандері у Нових Санжарах не буде. Адже це буде лише новий ідол замість старого. До свідомості людей потрібно донести, що можна жити взагалі без ідола.

Погано думаю.

А можна посилання? Бо я десь пропустив, а почитати було б цікаво.

Головою РДА Паршевлюк не стане. Хоча б тому, що не бачить потреби у існуванні райдержадміністрацій у майбутньому. Будувати дороги, водогони, житло для людей зможуть громади. Звісно, лише за умови, що місцеве самоврядування отримає не лише обов’язки, але і фінансову можливість все це робити.

Побудова нової країни - справа не одного дня. До того ж, не всі захочуть щось змінювати. У багатьох виникне спокуса прийти на старі нагріті місця і заробляти гроші на вже накатаних схемах.

Саме на випадок цього Майдан не має розходитися аж до завершення процесу формування нової влади, щоб контролювати представників усіх політичних партій та громадських організацій, які підуть у владу. І збиратися знову як тільки люди побачать, що їх намагаються "кинути". Ніякого картбланшу у кілька років вже не буде. Або ти приходиш і працюєш, або у тебе не виходить і ти йдеш. Все просто і швидко.

Я щиро вірю у народовладдя. Хоча чудово розумію, що не всі люди вже зараз до нього готові. Але вони навчаться. У мене немає такого досвіду, щоб поділитися із ними, але я вірю у ту Україну, яку ми хочемо збудувати. І якщо я зможу запалити тією ідеєю іще бодай кілька чоловік, то все це вже буде не марно. Усе в руках людей. Зараз вони мають шанс самим собі змінити життя. Захочуть - житимуть у новій Україні, знову чекатимуть на лідера-месію - нічого не зміниться.

Коли я вперше прийшов на Грушевського, мене охопили суперечливі емоції. З одного боку я захоплювався усіма, хто був на передовій, метав каміння і Молотових, пускав феєрверки. Потім придивився і побачив, що каміння часто навіть не долітає до лінії міліціонерів, що Молотови розбиваються, так нічого і не запаливши, а феєрверки часто летять вертикально вгору і там святково вибухають. Я подумав: "Це ж безглуздо. Не можна каміннями і пляшками воювати проти рушниць і гранат". Потім я побув всередині. Подивився на все це іще раз. І зрозумів. Справа не у тому, що повстанець вірить у те, що він може камнем перемогти "беркутівця" із рушницею. Справа у тому, що він не боїться. По ньому стріляють, а він біжить уперед. Біля нього вибухають гранати, а він зосереджено чиркає запальничкою і підпалює гніт на Молотовім. Цього повстанця можна вбити, але його важко перемогти. Бо він не має страху.

Я бачив хлопця пораненого в око, який після перев’язки повертався на свою барикаду і воював далі. Хоча міг із повним правом піти у якусь із медичних частин і відлежуватись на правах пораненого.

Щоб зрозуміти цих людей, Нью, їх треба бачити зблизька. Потрібно стояти із ними поруч, щоб потім оцінювати - має сенс те, що вони робили чи ні. У тебе такого права на оцінку немає.

Смерть героїв не буває безглуздою. Але таким як ти того не зрозуміти. Я розумів твій цинізм, коли мова йшла про Євромайдан. Можна не вірити у ідею асоціації із Євросоюзом, сміятися над європейськими мріями українців. Це можна. Але після того, як пролилася кров писати так ти не маєш права. Ніякого права. Бо ці герої померли із вірою у побудову справжньої України. У тебе немає віри. Одна чорнота.

Тю, я думав ви вже у Калугу виїхали. Чи там теж "ЕХО" читають?

За логікою таких, як ви, тепер у Німеччину треба їздити лише із автоматом і на броні "Т-34" - у пам’ять діда. Ви краще Азарову привіт передайте. Він теж стопами дідів пішов, тільки трохи до Берліну не дістався. А над містом має бути український прапор - його цілком досить.

Ну це вам, Шоферам, хочеться нас такими уявляти. Ви так тішитеся. Проте насправді такі як ви дуже мало знають про людей. Тому що із ними не говорять, а якщо і говорять - то не чують. Ми не хочемо просто змінити владу, ми хочемо самі стати владою. Саме так, як прописано у нашій Конституції. Ви тішитеся тим, що у нас немає одного лідера. І риторично запитуєте: "А хто прийде після Януковича?" А нам не потрібен один лідер. Ми не хочемо змінювати одного диктатора на іншого. Нам потрібен мільйон лідерів по усій Україні. Якщо вони будуть, у цій країні ніхто не зможе узурпувати владу, безкарно красти і вбивати людей.

Ми не хочемо манки. Кожеш із нас вміє працювати. Хтось - руками, хтось - головою, хтось вести бізнес. Проте в нинішній Україні не потрібні працьовиті, розумні та підприємливі. От це непорозуміння ми і усуваємо. Завтра ми розберемо барикади, вкладемо вибиту плитку і займемося кожен своєю роботою. Журналісти писатимуть статті, фермери сіятимуть зерно, будівельники робитимуть будинки. Шофери возитимуть людей:)

Із уст Шофера це звучить як вишуканий комплімент:)