Нарешті надрукували лист заступника директора з ВР нашого ліцею Наталії Чуніхіної про те, які статті законів були порушені посадовцями міськради під час проведення заздалегідь незапланованих зборів трудового колективу. Але вона виявилася запізнілим актом сміливості редакції тижневика. Якби надрукували її вчасно, то не сталася б не менш обурлива подія щодо призначення майже місяць тому нового директора нашого закладу. І, можливо, після тих подій я б уже не писала б про це наболіле питання. Але знову кореспондент тижневика Ігор Філоненко в статті «Шоколадка, сміттєвий колапс і бульдог Буся» (№4) не згадав про мене.
Перш ніж відповісти автору статті, хочу подякувати всім розумним, мислячим людям Кобеляцької громади, яким небайдуже те, що відбувається в нашому закладі. Ваші слова, побажання й навіть цілі листи довели, що досить багато адекватно оцінюють події, які відбулися в ліцеї №2. Дякую за те, що ви зрозуміли: я насамперед захищала педагогічний колектив, бо він потребує компетентного й досвідченого директора. Але факт залишається фактом: керувати ліцеєм продовжує людина, яка не має належного досвіду ні в адміністративній, ні в методичній, ні у виховній роботі.
Так, навчити її можливо. Але на все потрібен час. Та й не тільки в цьому справа. Зважаючи на останні дії міської влади під час цих подій, у мене з’явилося декілька риторичних запитань:
«До яких пір у Кобеляцькій громаді будуть жонглювати долями людей і наражати їх на конфлікти?», «Чому повинні страждати мешканці громади від неочікуваних і непередбачених дій влади?», «Хто наступний з волонтерів групи «Небайдужі» отримає нову посаду?».
А зараз переходжу до відповіді на статтю. Колись у Радянському Союзі була така собі газета «Правда», яка на своїх сторінках друкувала 10% цієї самої правди. Ця газета нагадала мені наш тижневик, кореспондент якої вміє так вправно й фантастично перекручувати різні події з життя Кобеляцької громади (де головною «героїнею» виступаю я), що, навіть не зустрівшись жодного разу зі мною, не почувши від мене ні слова, написати статтю, у якій звалити в купу все підряд: шоколадку, сміттєзвалище й бульдога. А написав її наш автор «під час своїх пробіжок». І те, що ця ідея виникла в нього під час занять спортом, говорить, на мою думку, про несерйозне ставлення до проблем у громаді.
Далі ще креативніше. Мене було звинувачено в створенні «хайпової» новини. Але «оперативно виставили це відео» саме ви, чим і спровокували конфліктну ситуацію. А я цього не хотіла. Розбираємось далі. Як же поталанило саме кореспонденту Ігорю Філоненку зустріти на вулиці «хлопців шкільного віку», які кричали: «Товариші, товариші, та ви ж телята!» Кому кричали? Навіщо? Мабуть, для того, щоб Ігор Миколайович використав ці слова у своїй статті.
Пане Філоненку, Вам самому не смішно було, коли ви це писали? Потім автор у статті висловив свою суб’єктивну думку, сказавши, що «весь отой хайп, ґвалт і галас навколо відео виїденого яйця не вартують». Так Ви ж самі і створили весь цей хайп, ґвалт і галас. Я ж бо фотокореспондента не викликала. Не в тому віці я, щоб піаритися й рейтинг заробляти, як це полюбляють у владних кабінетах. Повторюю: я виступила проти призначення Поліни Тараненко, як недосвідченої особи, яка отримала посаду не за свої досягнення або за те, що вона перемогла в конкурсі, чи довела, що вона буде кращим директором, ніж будь-хто інший. Ні! Я до сих пір пригнічена цією ситуацією, бо наш заклад знеславили, опаплюжили, зганьбили цим призначенням. Влада вкотре довела, що з нашим колективом можна робити що завгодно. Представники міськради на чолі з тимчасово виконуючим обов’язки голови громади Василем Фещенком поставили вчителів у такі умови, що всі змушені мовчати. Так, мій виступ був емоційний. Але всім відомо, що емоційні люди не здатні на підлість. Я прямо і відкрито висловила свою думку, бо маю на це право. А от підлі речі робляться тихенько окремими «благодійниками», які своїм помилковим і некомпетентним наказом («Я так вирішив!») призначають нового директора.
Не можу залишити поза увагою і слова кореспондента про те, що він вважає Кобеляцьку школу №3 найкращою. Вважайте, Ігоре Миколайовичу, будь ласка. Чому ж тоді не дозволяється мені (і не тільки мені) вважати наш ліцей №2 найкращим? Наших учнів — найкращими? Наших батьків — найкращими? Наших вчителів — найкращими? Це моя думка, і Вашого схвалення вона не потребує. А зараз про Вашу, авторе статті, знову-таки суб’єктивну думку: «від того, яким Поліна Тараненко буде директором, у житті більшості кобелячан не зміниться нічого». Акцентую: Ви помиляєтесь! Бо ті, хто не думає про майбутнє (а діти — наше майбутнє), не думає, у якому напрямку рухатися далі та які пріоритети визначити для поліпшення життя, залишаться у минулому. Але Ви визнали головною в місті проблему сміттєзвалищ (і мене дивує Ваше ставлення до інших проблем міста, бо Ваш тижневик позиціонує себе, як незалежне видання). Ви опікуєтеся цією проблемою протягом довгого часу. Щось змінилося? Висновок випливає один: а чи ті люди при владі?
І останнє. Шоколадку собі, панове «еховські» співробітники, я в змозі купити самостійно. Тепер уже крапка.
